Вперше в українському мовознавстві цілісно досліджено лексико-семантичне поле "час", доповнено та розширено загальнотеоретичні положення щодо його вивчення. Визначено основні структурно-семантичні та стилістичні характеристики лексико-семантичного поля. З'ясовано лінгвостилістичну значущість темпоральних номінацій лексико-семантичного поля "час", уточнено та встановлено корпус лексем. Проведено типологічне зіставлення темпоральних сем у реченнєвих ілюстраціях. Описано найвиразніші та найбільш продуктивні типи функціонально-естетичних трансформацій формантів відповідної образної парадигми.

  Скачати повний текст

Удосконалено теорію лексикографічних систем семантичного типу, на базі якої сформовано лексикографічну базу даних тлумачного словника української мови (ЛБД СУМ), створено технологічний комплекс укладання його нової версії, розроблено ЛБД та клієнтську програму Українського національного лінгвістичного корпусу для поповнення словника текстовими ілюстраціями. Одержаний комплекс адаптовано до створення та редагування ЛБД російського тлумачного словника. Показано, що розроблена технологія дозволяє значно підвищити продуктивність лексикографічної праці. Запропоновано технологічний інструментарій для формування семантичних ЛБД, таких як фразеологічна, синонімічна й етимологічна. Створено засоби для роботи з цими базами даних (перегляду та редагування), а також для інтеграції їх з тлумачною ЛБД. З використанням розроблених технологій переформовано фразеологічну підсистему СУМ. На підставі ЛБД СУМ створено лексикографічні бази даних для проведення лінгвістичних досліджень окремо за частинами мови. З використанням ЛБД "Дієслово" одержано нову класифікацію українських дієслів та інші дані про структуру їх граматичної та лексичної семантики.

  Скачати повний текст

У дисертації викладено теоретичні основи формування архітектури закладів неформальної освіти. Науково обґрунтовані підходи та методи до реорганізації архітектурно-типологічних ланок закладів неформальної освіти (ЗНФО) різної місткості та призначення, що відповідають вимогам сьогодення до створення громадських освітніх закладів нового типу та вимогам до формування сучасного освітнього простору з боку супутніх галузей. Обґрунтовано вікові, територіальні, типологічні, часові межі дослідження та проведений аналіз розвитку архітектури закладів, що подібні за функцією, створено типологічне дерево розвитку у контексті ґенези інституцій. Означені методи дослідження: теоретичні, емпіричні, методи комплексного та системного аналізу, та автором введений та обґрунтований спеціальний метод дослідження – метод «спорідненої» типології. Визначені та обґрунтовані параметри такого методу. Визначені зовнішні та внутрішні фактори та обґрунтований їх вплив на формування архітектури закладів неформальної освіти на сучасному етапі. Проаналізовані наявні статистичні дані та визначені основні тенденції розвитку. Викладено сучасну класифікацію закладів неформальної освіти та означені шляхи її оновлення та вдосконалення. Розроблено принципову схему системи закладів освіти відповідно до виду освіти та віку осіб, що навчаються. Визначені процеси, у закладах неформальної освіти, що аналізуються для симбіотичного поєднання із іншими типологічними ланками задля реалізації тенденцій «кооперації» та «поглибленої спеціалізації». Проведений аналіз ступенів симбіотичного поєднання ЗНФО (відповідно до існуючої класифікації) з іншими типологічними ланками відповідно до параметрів методу «спорідненої» типології та основних процесів з метою визначення сукупних параметричних показників. Створені кореляційні моделі ЗНФО відповідно до означених тенденцій, викладено бачення автора розвитку та формування внутрішнього освітньо-комунікативного простору, представлений оновлений типологічний ряд закладів неформальної освіти. Визначені та обґрунтовані основні принципи формування архітектури ЗНФО та їх образних рішень. Запропоновані прийоми та теоретично-методологічні механізми забезпечення системної реалізації принципів формування ЗНФО. Відомості підкріплено ілюстраціями впроваджень авторських теоретичних розробок у концептуальне та дипломне проектування.^UThe dissertation sets out the theoretical foundations of the formation of architecture of non-formal education institutions (NFEI). Approaches and methods for the reorganization of architectural and typological units of non-formal education institutions (NFEI) of various capacities and purposes are scientifically substantiated, corresponding to the present requirements for the creation of civic educational institutions of a new type and the requirements for formation of a modern educational space on the part of related industries. Age, territorial, typological and time frames of the study have been substantiated and the analysis of the development of the architecture of institutions similar in function has been carried out; a typological tree of development has been created in the context of genesis of institutions. The research methods are indicated: theoretical, empirical, methods of complex and system analysis and the author has introduced and substantiated a special research method - the method of "related" typology. The parameters of this method are defined and justified, namely: I parameter - to identify in the types of buildings that are being compared, groups of rooms necessary for the main educational process (classes, laboratories, workshops, etc.) or to determine the possibility of their arrangement; II parameter - to identify the group of premises necessary for the full functioning of the main institution and the establishment-symbiont (general club rooms, dining rooms, buffets, bathrooms, auxiliary rooms, etc.) in accordance with the schedule (mode) of operation and bandwidth; III parameter - to determine theoretically the standard availability of recreational areas of the main institution, or the possibility of their device, in order to build a common communication space with a symbiont institution; IV parameter - to determine the normative availability of territorial resources of the main institution with the goal of creating common public information and educational space; V parameter - to identify the time frame and periods of functioning of non-formal education institutions (NFEI), in order to identify the optimal algorithm for the functioning of educational establishment-symbiont in the schedule structure of the main institution. The basic principles of formation of the system of the NFEI and their figurative solutions have been determined and substantiated. The main principles are the principle of systemic transformation, the principle of differentiated openness, the principle of typological and functional flexibility, the principle of concentration and branching, the principle of functional planning adaptability and variability and the principle of functional accessibility. Among the basic principles of the figurative solution of NFEI buildings, the following are identified: the principle of compositional and figurative compliance with the purpose of the institution and its planning solutions; the principle of correspondence and opposition of the image of a building to the environment; the principle of scale (elements, materials, facade-shaped and interior solutions, etc.); the principle of attractiveness of a complex solution of an architectural object or an ensemble. Main groups of techniques that implement the basic principles and principles of figurative solutions have been determined: analytical and strategic, structural and functional, volumetric and spatial, architectural and planning. Techniques and theoretical and methodological mechanisms for ensuring the systematic implementation of the principles of forming the architecture of non-formal education institutions are expressed in certain algorithms of actions. Such a methodological approach to the formation of the architecture of buildings of non-formal education institutions is illustrated by the implementation of the author's research results. The information is supported by illustrations of the implementation of the author's theoretical developments in design.

У зв'язку із розвитком розподіленої енергетики в Україні, значна увага приділяється впровадженню джерел генерації електричної енергії, зокрема, – це вітрові, сонячні, малі гідроелектростанції і т. п., які працюють на відновлюваній енергії. За останні роки частка джерел генерації електричної енергії на основі відновлюваних джерел енергії, приєднаних до об'єднаної енергетичної системи України в загальній потужності неухильно зростає, чому і сприяє світова практика підтримки спорудження та розташування установок джерел генерації електричної енергії. Сьогодні розподільні системи електропостачання в Україні напругою 10 (6) та 35 кВ за технічними та технологічними умовами експлуатуються розімкненими, а системи 110 кВ слабозамкненими або розімкненими, з живленням від системного живлення. Тенденція щодо впровадження в указаних системах електропостачання джерел генерації електричної енергії, зменшує як витрати основних паливних і водних ресурсів, так і втрати електроенергії в системах електропостачання за рахунок наближення виробників електричної енергії до споживачів та забезпечує чистоту навколишнього середовища. Однак, при не економічнодоцільному впровадженні джерел генерації електричної енергії виникає ряд проблемних питань пов'язаних як з режимами напруги в системі електропостачання з джерелами генерації електричної енергії, так і з їх впливом на властивості централізованого системного живлення. Вибрані місця розташування джерел генерації електричної енергії за максимальними значеннями вузлових питомих транспортних витрат, визначені величини активних і реактивних потужностей у місцях розташування джерел генерації електричної енергії згідно їх типів та зниження сумарних втрат активної потужності в системі електропостачання територіально розподіленогонавантаження є математично урівноваженими відносно мінімального значення сумарнихпитомихтранспортнихвитрат в елементах системи електропостачання. При цьому сумарні втрати активної потужності та сумарна величина питомих транспортних витрат знаходяться в прямій залежності між собою – збільшення або зменшення однієї з цих величин відповідає збільшенню або зменшеннюіншої. Надана ілюстрація імовірності використання запропонованого підходу визначення економічно доцільних місць розташування та обґрунтованих величин потужності джерел генерації електричної енергії щодо впровадження їх в замкнутих схемах електропостачання.Модельні дослідження показали, що при визначенні активних і реактивних потужностей джерел генерації електричної енергії в радіальних розподільних системахелектропостачаннянапругою10та35кВ, найбільш доцільним є рівність напруги величиною близькою 10,5 і 36,5 кВ відповідно в місцях приєднання виробників електричної енергії, включаючи місце системного живлення. Проведення модельних досліджень виконувалося з використанням розробленого спеціалізованого комплексу технічно-програмного забезпечення.^UDue to the development of distributed energy in Ukraine, considerable attention is paid to the introduction of sources of electricity generation, in particular, wind, solar, small hydropower plants, etc., which run on renewable energy. In recent years, the share of electricity generation sources based on renewable energy sources connected to the unified energy system of Ukraine in total capacity is growing steadily, which is facilitated by the world practice of supporting the construction and location of electricity generation facilities. Today, distribution systems of power supply in Ukraine with voltage of 10 (6) and 35 kV according to technical and technological conditions are operated open, and 110 kV systems are weakly closed or open, powered by system power. The tendency to introduce sources of electricity generation in these power supply systems reduces both the costs of basic fuel and water resources and electricity losses in power supply systems by bringing electricity producers closer toconsumers and ensures a clean environment. However, when it is not economically feasible to implement power generation sources, a number of problematic issues arise related to the voltage regimes in the power supply system with power generation sources, as well as their impact on the properties of centralized power supply. Selected locations of electricity generation sources according to the maximum values of nodal specific transport costs, determined values of active and reactive capacities in locations of electricity generation sources according to their types andreduction of total losses of active power in the power supply system are mathematically balanced specific transport costs in the elements of the power supply system. In this case, the total loss of active power and the total value of specific transport costs are directly related to each other – an increase or decrease in one of these values corresponds to an increase or decrease in the other. An illustration of the probability of using the proposed approach to determine economically feasible locations and reasonable values of power generation sources for their implementation in closed power supply schemes is given. Model studies have shown that when determining the active and reactive capacities of electricity generation sources in radial power distribution systems of 10 and 35 kV, the most appropriate is the voltage equal to about 10.5 and 36.5 kV,respectively, at the connection points of electricity producers, including the system power supply. Carrying out of model researches was carried out with use of the developed specialized complex of the technical software.

Дисертація є комплексним дослідженням ілюстрування української книжки для дітей у першій третині ХХ століття. Мета роботи —виявити стилістичні особливості ілюстрування і відтворити цілісну картину становлення дитячої книжкової ілюстрації досліджуваного періоду.Унаслідок опрацювання джерел було виявлено великий комплекс предметів,які потребують опису, систематизації, вивчення та, частково, атрибуції. Дослідження проведено на основі колекцій Книжкової палати України (Київ), Національної бібліотеки України для дітей (Київ), Педагогічного музею України (Київ), Національного художнього музею України (Київ),Музею книги та друкарства України (Київ), Державного літературного музею (Одеса).Проаналізовано статті та рецензії часописів «Українська хата», «Дзвін», «Искусство и печатноедело», «Бібліологічні вісті», «Літературно-науковий вісник», «Творчество», «Книгарь» для відтворення цілісної картини художніх процесів першої третини ХХ століття.У дисертації розглянуто діяльність видавництв «Час», «Друкар», «Криниця», «Сіяч», «Волошки», «Вернигора», «Криниця» та об'єднань «Просвіта». Доведено, що саме діяльністьневеликих видавництв суттєво вплинула на формування літературного діапазону дитячої книги і традиційного, стилістично близького до реалізму з етнографічним забарвленням, оформлення. З'ясовано, щона початку ХХ століття дитяча книгапредставлена здебільшого навчальними виданнями: саме абетки, букварі, граматки і читанки були першими книгами, написаними та оформленими спеціально для дітей. Розглянуто роботи художника катеринославської «Просвіти», вихованцяПетербурзької академії мистецтв Юрія Магалевського (1876–1935), відомий науковцям доробок якого зараз складає 9 дитячих видань.Його роботи в дитячій книзі були одними з найвиразніших проявів реалістичної школи, яка мала достатнє професійне підґрунтя.Проаналізовано твори практично забутого художникаМиколи Погрібняка, учняФ. Красицького і О. Сластьона.Окреслено ранню творчістьПетра Лапина — українського художника-графіка, який жив і працював у Києві, співпрацюючи із видавництвами «Вернигора», «Державним видавництвом», «Пролісками», а згодом, у 1930-ті — із «Книгоспілкою» та «Рухом». Його творчість у цій дисертаційній роботівведена у науковий обіг уперше. Проаналізовано творчий доробок у дитячій книзіІвана Бурячка та близького до кола бойчукістівІвана Падалки.Розглянуто та досліджено твори М. Жука, С. Геркен-Русової, В. Замирайла, О. Судомори 1910-х — 1920-х. Виділено стилістичні риси модерну у творчості цих майстрів. Опубліковано архівні документи ЦДАВО України, які висвітлюють участь Г. Нарбута, М. Жука у створенні українськихпідручників 1917–1919 років.Атрибутовано та введено до наукового обігу книжкові ілюстрації Г. Нарбута, П. Лапина,О. Судомори. Визначено нові факти біографії О. Судомори, введено до наукового обігу раніше не опубліковану книгу «Жовтнева казка» з ілюстраціями художника. Шляхом вивчення теоретичних робіт мистецтвознавця Ф. Шміта та психолога і педагогаБ. Бутніка-Сіверськогодетально проаналізовано дослідження Б. Бутніка-Сіверського«Принципи ілюстрування дитячої книжки». Розглянуто аспекти взаємодії Б. Бутніка-Сіверського як технічного редактора з художниками Б. Крюковим та Є. Рачевим.Десятиліття 1920-х — 1930-х розглянуто як період переосмислення і реформування дитячої книги. Основним фактором впливу стала зміна ідеологічних завдань книги та сюжетного різноманіття, розширення тематики шляхом включення індустріальних сюжетів. Це спричинило створення простору авторського експерименту і зміну композиційно-художніх засобів, таких як узагальненість й умовність трактування форми і простору, площинність зображення, примітивізм та уподібнення дитячому малюнку. Ці тенденції розглянуто на прикладах творчості Л. Гамбургера, Б. Єрмоленка, В. Козловського,Л. Кривінської,Б. Крюкова, І. Нiжника,Є. Рачева.У межах дослідження охарактеризовано загальні стилістичні особливості дитячої книжкової ілюстрації першої третини ХХ століття. Проаналізовано українську дитячу ілюстрацію першої третини ХХ століття як комплексне явище, що сформувалося унаслідоквзаємодії художніх, психологічних, культурологічних та технологічних чинників. Доведено, що у першій третині ХХ століття українська дитяча книга демонструє широкий полістилізм — від реалізму з етнографічно-народницьким спрямуванням до використання набутків конструктивізму та експериментального пошуку.Ключові слова: дитяча книга, дитяча ілюстрація, модерн, Б. Бутнік-Сіверський, М. Жук, Г. Нарбут, Б. Крюков, П. Лапин, О. Судомора, Є. Рачев.^UThe thesis is complex research on illustrating Ukrainian children's books in the first third of the 20th century. The research purpose is to identify the stylistic features of illustration and to produce a holistic picture of the formation of children's book illustrations of the studied period. The study was conducted based on the collections of the Book Chamber of Ukraine (Kyiv), National Library of Ukraine for Children (Kyiv), Pedagogical Museum of Ukraine (Kyiv), National Art Museum of Ukraine (Kyiv), Museum of the Books and Book Printing of Ukraine (Kyiv), State Literary Museum (Odesa).The thesis describes activities of such publishers as Chas (Time), Drukar (Printer), Krynytsia (Well), Siiach (Sower), Voloshky (Knapweed)societies. It is proven that the activities of small publishing houses significantly influenced the formation of the literary range of children's books and their design. The latter was traditional and stylistically close to realism with ethnographic flair. It was determined that in the early 20th century, children's books were primarily educational publications, written and illustrated specifically for children. The artworks of YuriiMahalevskyi (1876–1935),Prosvita artistfrom Katerynoslav,were reviewed. His works in children's books were one of the most expressive manifestations of a realistic school that had a sufficient professional basis. The works of almost forgotten artist MykolaPohribniak, anapprentice of F. Krasytskyi and O. Slastion, were analysed. Also, it was outlined the earlier work of Petro Lapyn, a Ukrainian artist, who lived and worked in Kyiv, cooperating with a range of publishers: Vernyhora, Derzhavnevydavnytstvo (State Publishing House), Prolisky (Snowdrops), and later in 1930th, with Knyhospilka (Book Union)and Rukh (Movement). Creative achievements in children's book illustration by Ivan Burachokand Ivan Padalka, who wasclose to theBoichukists, were analysed.The works of M. Zhuk, S. Herken-Rusova, V. Zamyrailo, and O. Sudomora in the 1910s and 1920s were considered and examined. The stylistic features of modernism in the works of these masters were highlighted. Archival documents of the Central State Archive of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine were published covering the role of H. Narbut, M. Zhuk in Ukrainian textbooks creation during 1917–1919. Book illustrations by H. Narbut, P. Lapyn, and O. Sudomora were attributed and introduced into scientific circulation.Zhovtnevakazka (October Tale), a previously unpublished book with illustrations by the artist, was introduced into scientific circulation.A new concept of design — “Principles of illustrating children's books” — was examined by studying the theoretical works of the art critic F. Shmit and the psychologist and educator B.Butnik-Siverskyi. This book became the basis for the experiments of the 1920s and 1930s. The aspects of the interaction between B. Butnik-Siverskyiаnd artists B. Kriukov and Ye. Rachev were studied.The 1920s and 1930s are considered as a period of rethinking and reformationof a children's book. The main impact factor was the changein ideological objectives for books and plot diversity, as well as expansion of themes (industrial storylines were encouraged). This led to the creation of the space for the author's experiments and changes in the composition and artistic means such as generalisation and conventionalism in form and space interpretation, the flatness of the image, primitivism and children's drawing simulation. These trends are illustrated by the works of L. Hamburher, B. Yermolenko, V. Kozlovskyi, L. Kryvinska, B. Kriukova, I. Nizhnyk, Ye. Rachev.The study describes the general style features of children's book illustrations in the first third of the 20th century. Their close dependence on childhood psychology and the dominant ideology is shown, the changein psychological ideas about childhood and ideological book objectives are demonstrated. Ukrainian children's illustrations of the first third of the 20th century are analysed as a complex phenomenon formed as a result of the interaction between artistic, psychological, cultural, and technological factors. It is proven that in the first third of the 20th century, Ukrainian children's books manifested wide polystylism, from ethnographic and populist realism to constructivism and experimental search achievements.Keywords: children's book, children's illustration, modern, B. Butnik-Siverskyi,M. Zhuk,H. Narbut, B. Kriukov, P. Lapyn.O. Sudomora,Ye. Rachev.

Дисертація присвячена професійному українському іконопису, створеному на теренах Лівобережної України і Київщини у другій половині XVII – першій половині XVIII століть. Мета роботи – виявити нові відомості і систематизувати уже наявну інформацію про матеріальну структуру іконопису, способи створення зображення, послідовність накладання фарбових шарів, а також поширені види пошкоджень та методики реставрації.Методика дослідження включала безпосереднє візуальне обстеження творів неозброєним оком та із застосуванням портативного USB-мікроскопа, огляд і фотографування в ультрафіолетових та інфрачервоних променях. Отриману інформацію було співставлено з даними із опублікованих та архівних джерел. Було застосовано методи порівняльного аналізу для встановлення іноземних впливів на техніко-технологічному рівні.Основу джерельної бази склали ікони з колекції Національного художнього музею України, ікони з іконостасів Спасо-Преображенської церкви с.Великі Сорочинці, Троїцької Надбрамної церкви Києво-Печерської Лаври, Софійського собору у Києві, ікона Богоматері Єлецької, що зберігається у Свято-Успенському Єлецькому монастирі м. Чернігів, ікони з колекції НАІЗ «Чернігів стародавній» та інші. З архівних матеріалів – паспорти реставрації творів іконопису, що зберігаються у Національному художньому музеї України, Національному науково-дослідному реставраційному центрі України, на кафедрі техніки та реставрації творів мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.Наукова новизна полягає у тому, що вперше у центрі спеціального дослідження постала матеріальна будова й техніка іконопису Лівобережної України та Київщини у другій половині ХVII – першій половині XVIII століття. Виявлено низку варіацій створення живописного зображення, встановлено хронологічні межі застосування окремих матеріалів, прийомів живопису і декорування на іконах означеного регіону й періоду. Введено у науковий обіг ряд архівних джерел, що містять інформацію про проведені фізико-хімічні дослідження ікон та процес їхньої реставрації. Доповнено й узагальнено відомості щодо пігментного складу живопису. Уточнено особливості структури ікон Лівобережжя, такі як: матеріали, конфігурація, форма, товщина, спосіб обробки основ, вид паволоки та її локалізація, склад, товщина і обробка ґрунтового шару; уточнено інструменти, які використовувались для обробки основ та створення рельєфних візерунків на поверхні ґрунту. Проаналізовано методики і матеріали, застосовані для реставрації ікон Лівобережної України. Подальшого розвитку набули дослідження стану збереженості іконописної спадщини України, його співвідношення з реставраційними втручаннями у минулому, а також аналіз наслідків цих втручань для візуального сприйняття творів глядачем і доступності автентичних частин для подальших досліджень.Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів з висновками до кожного, загальних висновків, списку використаних джерел. Окремий том становлять додатки з ілюстраціями.Перший розділ присвячений історіографії, розкриттю основних методологічних засад проведеного дослідження, означенню джерельної бази й з'ясуванню значень спеціальних термінів.У другому розділі пошарово розглянуто структуру ікон Лівобережної України та Київщини у другій половині ХVII – першій половині XVIII століття. З'ясовано матеріали й інструменти, які використовувались для підготовки основ і обробки ґрунту;різновиди основ і їхнє поширення на Лівобережжі; види й особливості застосування паволоки; склад ґрунту, фарбового і покривного шару; уточнено перелік пігментів, застосованих українськими іконописцями.Третій розділ присвячено виконанню зображення: нанесенню підготовчого малюнка і процесам роботи з фарбами. Розглянуто матеріали й способи виконання малюнка, виявлено основні варіанти створення живописного шару, з'ясовано ознаки впливу на український іконопис технік живопису країн Західної і Східної Європи. З'ясовано значення, роль і способи виконання золочення.У четвертому розділі проаналізовано основні методики консервації, розкриття та естетичної реінтеграції, які застосовувались до іконопису досліджуваного періоду на різних історичних етапах. Підкреслено важливе значення збереження усіх елементів будови ікони, які розкривають технологію її створення.Ключові слова: український іконопис, бароко, техніка, технологія, інкарнат, золочення, пігменти, в'язиво, реставрація іконопису, Лівобережна Україна.^UThe thesis is devoted to professional Ukrainian iconography created in the territory of Left-bank Ukraine and Kyiv Region during the second half of the 17th - first half of the 18th centuries. The purpose of the work is to reveal new information and systematise the already-existing information about the material structure of iconography, ways of creating an image, the sequence of applying paint layers, as well as common types of damage and restoration techniques.The research methodology included direct visual examination of the works with the naked eye and with the use of a portable USB microscope, as well as examination and photography under ultraviolet and infrared rays. The information obtained was compared with data from published and archival sources. In addition, comparative analysis methods were used to establish foreign influences on technical and technological levels.The core of the source base are icons from the collection of the National Art Museum of Ukraine, from the iconostasis of the Church of the Savior Transfiguration in the village of VelykiSorochyntsi, Trinity Gate Church of the Kiev-PecherskLavra, St. Sophia Cathedral in Kyiv, the icon of Our Lady of Yelets stored in the Holy Dormition Yelets Monastery in Chernihiv, icons from the collection of National Architectural and Historical Reserve "Ancient Chernihiv" and others. Among archival materials - passports of restoration of works of iconography stored in the National Art Museum of Ukraine, the National Scientific and Research Restoration Centre of Ukraine, the National Academy of Fine Arts and Architecture.The scientific novelty is that for the first time the material structure and technique of iconography in Left-bank Ukraine and Kyiv Region in the second half of the 17th - first half of the 18th centuries is at the centre of special research. A number of options for the creation of picturesque images are revealed, and chronological limits are established on the application of certain materials, methods of painting and decoration on icons of the specified region and period. For the first time, a number of archival sources have been introduced into scientific circles, which contain information about the physico-chemical studies of icons and the process of their restoration. Information concerning the pigment composition of the painting has been supplemented and generalised. The peculiarities of the structure of the Left-bank icons are specified, such as: materials, configuration, shape, thickness, method of processing the bases, type of canvas and its localisation, composition, thickness and processing of the primer layer; the tools used for processing the bases and creating relief patterns on the primer surface have been specified. The methods and materials used for the restoration of the icons in Left-bank Ukraine have been analysed. Further development was achieved through research into the state of preservation of the iconographic heritage of Ukraine and its correlation with restoration interventions in the past, as well as analysis of the consequences of these interventions for visual perception of works by the audience and the availability of authentic pieces for further research.The thesis consists of an introduction, four chapters with conclusions to each, general conclusions, a list of references and appendices with illustrations. The first chapter is devoted to historiography, the basic methodological principles of the study, listing of references and clarification of the meanings of special terms.The second section considers the structure of the icons in Left-bank Ukraine and Kyiv Region in the second half of the 17th - first half of the 18th centuries in layers. The materials and tools which were used to prepare the bases and refine the primer have been clarified: varieties of bases and their distribution in the Left Bank, types and peculiarities of canvas application, composition of the primer, paint and coating layers; the list of pigments used by Ukrainian icon painters has been specified.The third chapter is devoted to the execution of the image on the primer surface: the application of a preparatory drawing and the processes of working with paints. Materials and methods of drawing are considered, the main options for creating a paint layer are identified, and the signs of the influence of painting techniques of Western and Eastern Europe on Ukrainian iconography are clarified. The meaning, role and methods of gilding are clarified.The fourth section analyses the main methods of preservation, disclosure and aesthetic reintegration, which were applied to the iconography of the period at different historical stages. The importance of preserving of all the structural elements of the icon, which reveal the technology of its creation, is emphasised.Keywords: Ukrainian iconography, Baroque, technique, technology, incarnat, gilding, pigments, binder, restoration of iconography, Left-bank Ukraine.

Дисертація є комплексним ґрунтовним дослідженням деконструкції в контексті європейського дизайну одягу кінця ХХ – початку ХХІ століття. В межах даного дослідження розглядається феномен деконструкції як теоретичної концепції, що стала основою новаторських підходів в дизайні одягу.У вступі аргументовано актуальність теми дослідження, обгрунтовано важливість вивчення деконструкції в сфері моди. Визначено мету та основні завдання, сформульовано об'єкт та предмет дослідження. Окрім того, окреслено хронологічні та територіальні межі, систематизовано методи дослідження, доведено наукову новизну, практичне та теоеретичне значення роботи. У першому розділі дисертації окреслено та систематизовано історіографію та джерельну базу, обґрунтовано використання загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У підрозділі 1.1 розкривається історія дослідження теми деконструкції в європейському дизайні одягу, аналізуються тенденції, конфлікти та розвиток підходів до розуміння деконструкції в моді. У підрозділі 1.2 подано огляд основних груп джерел, що використовуються в дослідженні, описано методи збору та аналізу інформації.В межах другого розділу подано детальний розгляд теоретичних аспектів деконструкції в контексті дизайну одягу. Починаючи з теоретичних витоків концепції деконструкції, розглядаться історичний шлях її розвитку, простежено постмодерне підгрунтя її формування. Окрім цього аналізуються впливи явища на модну індустрію. На основі цих розвідок, сформульовано авторську методику ідентифікації та аналізу деконструкції в дизайні одягу, що базується на концептуально-ідеологічний та проєктно-композиційних принципах деконструкції.У третьому розділі дослідження зосереджено на апробації обраної методики в дизайнерських колекціях, представлених наприкінці ХХ століття. Розділ спрямований на вивчення динаміки розвитку ідей деконструкції в контексті європейського дизайну, аналізуючи та відстежуючи еволюцію вдосконалення та впровадження цих ідей у дизайнерських практиках. Так, підрозділ 3.1 присвячено аналізу концептуальних та проєктних принципів деконструкції, застосованих в творчості японських дизайнерів – Іссея Міяке, Рей Кавакубо та Йоджі Ямамото (80-і роки ХХ століття). У наступному підрозділі розглядається творчість бельгійських дизайнерів (90-і роки ХХ століття), на основі запропонованої методики проаналізовано структурні, функціональні та ідеологічні зміни, привнесені цими майстрами в дизайн одягу через застосування принципів та ознак деконструкції. Підрозділ 3.3 фокусується на дизайнерських проєктах Мартена Маржієли, розглядаючи деконструкцію як важливий елемент формотворчого та ідейно-змістового процесів в його творчості.У четвертому розділі вперше проаналізовано деконструкцію в колекціях українських дизайнерів одягу. Зокрема, досліджується спосіб, в який вітчизняні дизайнери інтерпретували концепцію деконструкції у своїх проєктах на початку XXI століття. Розглядаються творчі підходи, інновації та особливості, які вони внесли в свої роботи, використовуючи елементи деконструкції. Широкий спектр проявів деконструкції у модному дизайні України охоплює доробки професійних дизайнерів і творчість студентського покоління. Так, у підрозділ 4.1 розглядаються особливості полісистемних тенденцій деконструкції в творчості українських професійних дизайнерів, розкриваються унікальні аспекти, які визначають український контекст в рамках деконструкції одягу. У підрозділі 4.2 розглядається експериментальне проєктування, що базується на принципах деконструкції, в студентських проєктах. Аналізуються творчі роботи студентів, в яких вони використовують новаторські та експериментальні підходи.У висновковій частині дослідження продемонстровано досягнення поставленої мети, показано виконання основних цілей та завдань. Аргументовано, що дане дослідження має вагоме значення для поглиблення знань щодо еволюції деконструкції в дизайні одягу, підтверджено важливість запропонованої методики для подальших дослдіжень в цій області. Список використаних джерел охоплює 325 позицій, з них 241– іншомовні джерела. Окрім цього, дослідження доповнене ілюстраціями (168 позицій) та таблицями (10 позицій).^UThe dissertation is a comprehensive, thorough study of deconstruction in the context of European fashion design of the late 20th and early 21st centuries. Within the scope of this study, deconstruction is considered as a theoretical concept that has become the basis of innovative approaches in clothing design.In the introduction, the relevance of the research topic is argued, the importance of studying deconstruction in the field of fashion is substantiated. The goal and main tasks are determined, the object and subject of the research are formulated. Exclusively, chronological and territorial boundaries are highlighted, research methods are systematized, scientific novelty. Practical and theoretical significance of the work is proven.In the first chapter of the dissertation, the historiography and source base are outlined and systematized, the use of general scientific and special research methods is substantiated. Section 1.1 reveals the history of research deconstruction in European fashion design, analyzes trends, conflicts and the development of approaches to understanding deconstruction in fashion. Section 1.2 provides an overview of the main source’s groups used in the study, describes the methods of information collection and analysis.The second section presents a detailed review of the theoretical aspects of deconstruction in the context of clothing design. Starting from the theoretical origins of the concept of deconstruction, the historical path of its development is considered, the postmodern basis of its formation is traced. In addition, the impaction of the phenomenon on the fashion industry are analyzed. On the basis of these investigations, the author's method of identification and analysis of deconstruction in clothing design, based on conceptual-ideological and project-compositional principles of deconstruction, was formulated.In the third chapter, the research focuses on the approbation of the chosen methodology in designer collections presented at the end of the 20th century. The chapter aims to study the dynamics of the development of deconstruction ideas in the context of European design, analyzing and tracking the evolution of the improvement and implementation of these ideas in design practices. Thus, subsection 3.1 is devoted to conceptual and design principles of deconstruction, applied in the work of Japanese designers – Issey Miyake, Rei Kawakubo and Yohji Yamamoto (80s of the 20th century). In the next subsection, the works of Belgian designers (90s of the XX century) are considered on the basis of the proposed methodology, the structural, functional and ideological changes introduced by these masters in clothing design through the application of the principles and signs of deconstruction are analyzed. Subsection 3.3 focuses on the design projects of Martin Margiela, considering deconstruction as an important element of form-creating and ideological-content processes in his work.In the fourth chapter, deconstruction in the collections of Ukrainian fashion designers is analyzed for the first time. In particular, the way in which domestic designers interpreted the concept of deconstruction in their projects at the beginning of the XXI century is investigated. The creative approaches, innovations and features they brought to their works using elements of deconstruction are considered. A wide range of manifestations of deconstruction in the fashion design of Ukraine covers the works of professional designers and the creativity of the student generation. Thus, subsection 4.1 examines the features of polysystemic trends of deconstruction in the work of Ukrainian professional designers reveals unique aspects that determine the Ukrainian context within the framework of clothing deconstruction. Subsection 4.2 examines experimental design based on deconstruction principles in student projects. Creative works of students with innovative and experimential approaches are analyzed.In the concluding part of the study, the achievement of the set goal is demonstrated, the fulfillment of the main goals and objectives is shown. It is argued that this study is of great importance for deepening knowledge about the evolution of deconstruction in fashion design, and the importance of the proposed methodology for further research in this area is confirmed.The list of used sources includes 325 items, of which 241 are foreign language sources. In addition, the study is supplemented with illustrations (168 items) and tables (10 items).

У дисертації представлено сучасне бачення проблеми формування готовності до інноваційної діяльності майбутніх викладачів засобами імітаційних технологій навчання із урахуванням тенденцій вищої школи (цілісного проєктування, відкритості і безперервності освіти, стратегічного інвестування, інноваційності освітнього середовища, випереджаючого розвитку), що потребує якісних змін у професійній підготовці студентів у закладах вищої освіти. Організація ефективного впровадження інновацій в практику роботи вишу залежить від викладача та його індивідуальності, самосвідомості, професіоналізму, що розглядаються у ЗВО через призму використання різних методів і тактик навчання, таких як імітаційні технології. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що: –?вперше сформульовано визначення поняття «готовність до інноваційної діяльності майбутніх викладачів закладів вищої освіти засобами імітаційних технологій навчання»; теоретично обгрунтована й реалізована в практиці навчання структурно-функціональна модель формування готовності до інноваційної діяльності майбутніх викладачів закладів вищої освіти засобами імітаційних технологій навчання (теоретико-методологічний, організаційно-практичний, критеріально-результативний блоки), що встановлюють взаємозв’язки між методологічними підходами, принципами, функціями діяльності викладача ЗВО, метою, педагогічними умовами, інноваційними технологіями, етапами розвивальної програми, структурними компонентами, показниками, критеріями і рівнями досліджуваного феномена; теоретично обгрунтовано й експериментально перевірено педагогічні умови формування готовності до інноваційної діяльності майбутніх викладачів закладів вищої освіти засобами імітаційних технологій навчання;–?уточнено розуміння основних дефініцій дослідження (імітаційні технології; імітаційне навчання у вищій школі), структурні компоненти, критерії, рівні готовності до інноваційної діяльності майбутніх викладачів закладів вищої освіти засобами імітаційних технологій навчання;–?подальшого розвитку набула характеристика імітаційних технологій навчання (ігрових і неігрових), визначення різновидів означених технологій із метою використання їх на різних етапах інноваційної професійної підготовки студентів ЗВО. Практичне значення отриманих результатів полягає в апробації структурно-функціональної моделі й педагогічних умов формування готовності до інноваційної діяльності майбутніх викладачів закладів вищої освіти засобами імітаційних технологій навчання; реалізації розвивальної програми формування досліджуваного феномена; розробці авторської методики експертизи і оцінки інноваційних вмінь використання майбутніми викладачами імітаційних технологій та методичних рекомендацій організації імітаційного навчання у ЗВО.У процесі дослідження доведено, що майбутній викладач закладу вищої освіти повинен досконало володіти імітаційними технологіями навчання, осучаснювати процес професійної підготовки студентів, наближати його до практичної реальності. З’ясовано, що аналогами поняття «імітаційні технології» є такі дефініції як технології імітаційного моделювання, технології активного навчання, ігрові технології, бо вони мають ряд спільних характеристик (активна участь студентів у освітньому процесі, можливість моделювання у процесі навчання різних взаємовідносин та певних умов діяльності). Розглянуто класифікацію імітаційних технологій навчання за наявністю ролей і їх поділ на ігрові – розігрування ролей (інсценування), ігрове проєктування, дидактична гра, ділова гра, рольова гра, стажування із виконанням посадової ролі, імітаційний тренінг, навчання дією («Learning by doing»), комп’ютерні (машинні) симуляції та неігрові – методи конкретних ситуацій (ситуація-проблема, ситуація-оцінка, ситуація-ілюстрація, ситуація-вправа). Доведено, що неігрові імітаційні технології відрізняються від ігрових ступенем імітаційно-ігрового моделювання й відтворення в системі підготовки майбутніх фахівців у вищій школі реальних процесів виробничої діяльності з тією чи іншою мірою адекватності.У дослідженні визначена сутність поняття «готовність до інноваційної діяльності майбутніх викладачів закладів вищої освіти засобами імітаційних технологій навчання» як інтеґративної якості особистості, котра формується у результаті підготовки в ЗВО та передбачає ефективне застосування імітаційного моделювання у процесі майбутньої професійної діяльності з метою розвитку в студентів позитивного мотиваційно-ціннісного ставлення до інновацій, здатностей до творчості й рефлексії. Визначено критерії готовності до інноваційної діяльності майбутніх викладачів ЗВО – сформованість в них мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності й інформованість про новітні педагогічні технології, технологічна грамотність, здатність до творчості та рефлексії. У структурі цієї дефініції виокремлено ряд компонентів: мотиваційно-ціннісний, інформаційно-когнітивний, діяльнісно-творчий, рефлексивно-аналітичний.^UThe dissertation presents a modern vision of the problem of forming the readiness for innovative activity of future teachers by means of simulative learning technologies, taking into account the trends of higher education (holistic design, openness and continuity of education, strategic investment, innovativeness of the educational environment, anticipatory development), which requires qualitative changes in the professional training of students in institutions of higher education. The organizing of the effective implementation of innovations in the practice of higher education depends on the teacher and their individuality, self-awareness, professionalism, which are considered in higher education institutions through the prism of the use of various teaching methods and tactics, such as simulative technologies.The scientific novelty of the obtained results is that:–?for the first time, the definition of the concept «readiness for innovative activities of future teachers of higher education institutions by means of simulative learning technologies» has been formulated; theoretically justified and implemented in the practice of education, a structural-functional model of formation of readiness for innovative activity of future teachers of higher education institutions by means of learning technologies simulation (theoretical-methodological, organizational-practical, criterion-resultative blocks), establishing relationships between methodological approaches, principles, the functions of the teacher of higher education institutions, the purpose, pedagogical conditions, innovative technologies, stages of the development program, structural components, indicators, criteria and levels of the studied phenomenon; theoretically substantiated and experimentally verified pedagogical conditions for the formation of readiness for innovative activities of future teachers of higher education institutions by means of simulative learning technologies;–?the understanding of the main definitions of research (simulation technologies; simulation learning in higher education), structural components, criteria, levels of readiness for innovative activities of future teachers of higher education institutions by means of simulative learning technologies was clarified;–?the characteristics of imitation learning technologies (gaming and non-gaming), the identification of the varieties of the mentioned technologies with the aim of using them at various stages of innovative professional training of students of higher education institutions, were further developed.The practical significance of the obtained results lies in the approbation of the structural-functional model and pedagogical conditions for the formation of readiness for innovative activities of future teachers of higher education institutions by means of simulative learning technologies; implementation of the development program of formation of the studied phenomenon; the development of the author's methodology of examination and assessment of innovative skills in the use of simulative technologies by future teachers and methodological recommendations for the organization of simulation training in higher education institutions.In the research process, it has been proved that the future teacher of the institution of higher education must perfectly master simulative learning technologies, modernize the process of professional training of students, bring it closer to practical reality. It has been found out that analogues of the concept of «simulation technologies» are such definitions as simulative modelling technologies, active learning technologies, game technologies, because they have a number of common characteristics (active participation of students in the educational process, the possibility of modeling in the learning process various relationships and certain conditions activities). The classification of simulative learning technologies based on the presence of roles and their division into game-playing (enactment), game design, didactic game, business game, role-playing, internship with the performance of a position role, simulation training, learning by doing («Learning by doing») is considered, computer (machine) simulations and non-game methods of specific situations (situation-problem, situation-assessment, situation-illustration, situation-exercise). It has been proved that non-game simulation technologies differ from game ones by the degree of simulation-game modelling and reproduction in the system of training future specialists in higher education of real processes of production activity with one or another degree of adequacy.