Мета дослідження - визначення проблем та ризиків для української сім'ї, яка є базовим інститутом суспільства, в умовах війни, розпочатої Росією проти України, а також її роль у збереженні людського потенціалу країни. Дослідження грунтується на інформації з відкритих джерел, експертних оцінок, даних Державної служби статистики України, на матеріалах вибіркових обстежень. Використано методи порівняльного аналізу, узагальнення та індукції, опитування, системного підходу. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства, який забезпечує фізичне (біологічне) та соціокультурне відтворення поколінь людської спільноти. В останні десятиліття розвиток сім'ї в Україні відбувався в тому ж напрямку, що й в інших європейських країнах. Війна Росії проти України деформувала природні процеси життєдіяльності й розвитку української сім'ї. Великі людські втрати, руйнація необхідного для життєдіяльності середовища (житла, соціальної і економічної інфраструктури, природного середовища), вимушена масова міграція вкрай ускладнили реалізацію основних специфічних функцій сім'ї (дітонародження, виховання і утримання дітей), однак активізували її захисну функцію. Сімейні практики у цей час свідчать про потужні сімейні зв'язки та їх особливу важливість у кризовий період. В умовах війни та викликаної війною соціально-економічної дезорганізації сім'я стає опорою: сімейна солідарність, взаємодопомога, турбота, обмін діяльністю та матеріальними ресурсами між членами сім'ї надає можливість налагодити життєдіяльність, а іноді й захистити життя. Значна частина переселенців, змушених залишити небезпечні території, отримують допомогу, а часто й переїжджають до родичів у безпечні регіони країни. Набувають захисного характеру і соціально-психологічні функції сім'ї. Водночас війна загострила проблеми української сім'ї та спровокувала нові ризики. Наслідком повномасштабної війни ста ло зменшення і деформація шлюбного потенціалу країни та негативні зміни шлюбної та сімейної структури населення: збільшення кількості овдовілих, однобатьківських сімей та сімей, де діти живуть без батьків із родичами; самотніх людей найстаршого віку. Зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (батьки яких загинули, перебувають у полоні, примусово депортовані, невідомо де знаходяться тощо) є одним із найтяжчих наслідків війни. Ослаблення подружніх зв'язків через мобілізацію й інтенсивну міграцію з гендерними перекосами у майбутньому може призвести до зростання розлучуваності. Слід очікувати зростання однодітності серед сімей з дітьми, хоча її значне поширення і у довоєнні роки було проблемою. Зрозуміти комплексно зміни в українській сім'ї зможемо лише через кілька років після закінчення війни.

• Слюсар Людмила Іванівна (економічні науки)
• Слюсар Ліана Василівна (сільськогосподарські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"