Перше наукове дослідження творчої спадщини українського диригента, педагога і композитора Євгена Вахняка (1912 – 1998). Життєвий і творчий шлях музиканта висвітлено в нерозривній єдності з його соціокультурним ареалом. Акцентовано, що життєтворчість Є. Вахняка базувалася на світоглядних принципах християнської релігії, а також на суспільно-етичних і художньо-естетичних засадах галицької хорової традиції. Першочергова цінність останньої полягає в тому, що вона стала основою, і водночас одним із дієвих інструментів розвитку хорової культури краю. Акумульовані в ній ідеологічні та методологічні імперативи сприяють збереженню, розвитку і спадкоємності у поколіннях низки духовно-мистецьких орієнтирів і національно-ментальних ознак. Методом типологічного аналізу творчої особистості Є. Вахняка як музиканта-інтерпретатора, диригента-організатора та педагога виявлено екзистенціальні засади життєтворчості митця, що стали основною формотворчою детермінантою його мистецького феномена як типоутворюючого явища не лише в тогочасному професійному середовищі, але й в значно ширшому суспільно-історичному контексті. Створення належної практично-виконавської, теоретично-методологічної та композиторської бази дає підстави трактувати диригентсько-педагогічну діяльність Є. Вахняка як індивідуальну диригентську школу. Запропонован визначення понять "хорова традиція" і "хорова школа". Охарактеризовано основні засади функціонування диригентської школи Є. Вахняка. Здійснено порівняльний аналіз творчої спадщини митця з доробком провідних майстрів українського диригентсько-хорового мистецтва тієї доби, практично-методичні надбання школи Є. Вахняка зіставлено з напрацюваннями інших диригентських шкіл України.

• Чучман Василь Мар'янович (культурологія)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"