Проведено філософсько-правовий аналіз правового порядку в межах ціннісно-інституційного виміру на основі соціологічного, природно-правового та позитивістського контентів. Правовий порядок визначено як якісний правовий стан, що виражається у функціонуванні системи суспільних відносин у заданих правом параметрах. Встановлено суть правового порядку у тому, що його зміст відображається з допомогою двох філософсько-правових начал - сущого й належного. З одного боку, правовий порядок - це явище, існуюче об’єктивно в дійсності, яке знаходить своє відображення через акти правової поведінки, репрезентується в рамках структури складного інституційно-правового механізму. З іншого боку, правовий порядок виступає еталоном, зразком належного, у випадках відображення соціально-ціннісної характеристики його образу - досягнення бажаного стану суспільних відносин як необхідної і єдино правильної суспільно корисної мети. Визначено, що іманентними ціннісними субстанціональними складовими правового порядку є різнопланові соціальні потреби; моральні установки; нелінійність, синергетичність соціального розвитку; легітимність юридичних приписів, їх дієвість у площині реалізації та захисту прав людини та ін. Визнано, що іманентними інституційними субстанціональними складовими правового порядку є стійкість державних і соціальних інститутів, функціонуючих на базі права: наявність нормативно визначеної системи державно-владних суб’єктів, форм і методів забезпечення правового порядку, взаємозалежності відносин суб’єктів громадянського суспільства та держави у сфері розподілу обов’язків й забезпечення правового порядку. Окреслено, що сутність правового порядку з позицій соціоемпіричної моделі його пізнання полягає в тому, що правовий порядок є міцним фундаментом нормальної життєдіяльності як всього суспільства, так і кожного його індивіда. Констатовано, що він відображає найважливішу ціннісну установку - формування ефективного, адекватного дійсним суспільним процесам способу організації соціального життя. Сутність правового порядку з позиції антропокультурної моделі його пізнання в тому, що правопорядок формується в процесі інтегруючої, контемпоральної взаємодії необхідних і суттєвих властивостей людини та культури. Сутність правового порядку з позицій нормативно-атрибутивної моделі його пізнання полягає в тому, що правопорядок є результатом дії на практиці норм об’єктивного права, їх реалізації у відповідних правових формах, конкретизації та здійснення у вигляді суб’єктивних прав, виконання юридичних обов’язків тощо.

• Ганчук Ольга Миколаївна (юридичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"