Мета дослідження - системний аналіз політики радянської влади та органів державної безпеки, спрямованої на ліквідацію Української греко-католицької церкви в контексті вирішення національного питання на західноукраїнських землях. Використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціальних (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний) методів історичного пізнання. Завдяки залученню нових документів проаналізовано процес ліквідації владними радянськими структурами УГКЦ у Західній Україні, з'ясовано заходи, спрямовані на нівелювання впливу греко-католицької церкви на місцеве українське населення та висвітлено репресії стосовно її кліру. Висновки: із потраплянням після Другої світової війни під радянський вплив західноукраїнських територій перед сталінським керівництвом постало питання впокорення й консолідації місцевого населення, котре сповідувало греко-католицизм, що передбачало насамперед нейтралізацію УГКЦ, яку розглядали церковною "п'ятою колоною" Ватикану, а окремі її представники підтримували тісний зв'язок з українськими націоналістами. Ліквідацію УГКЦ було здійснено з ініціативи вищого партійного керівництва СРСР за найактивнішої участі органів держбезпеки, котрі використовували різноманітні політико-ідеологічні засоби впливу на священнослужителів і віруючих. Діяльним учасником знищення УГКЦ стала Російська православна церква, що співпрацювала з НКВС. Важливу роль відіграли також репресії щодо кліру й вірян. Проте ідеологічно-пропагандистські та репресивні заходи радянського керівництва все ж не призвели до остаточного зникнення УГКЦ, оскільки вона продовжувала діяти в підпіллі.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"