У книзі представлена еволюція козакознавства Речі Посполитої — від перших письменницьких спроб осмислення явища до найкращих зрілих досягнень річпосполитських інтелектуалів з початку Козацької революції середини XVII ст. Від віршика-епіграмки до дисертації тогочасна вченість пройшла чималенький шлях у розвитку власного «дискурсу про козаків». До теми українського козацтва ключового століття його існування (середина XVI - середина XVII ст.) історичне письменство Речі Посполитої зверталося регулярно і виявляло належну допитливість. «Вітчизняні» автори вчасно фіксували зміни у побутуванні цього яскравого і сучасного їм феномену. А нерідко і самі програмували його подальший розвиток. Деякі їх ідеї і досі не втратили популярності як у наукових колах, так і в популярному дискурсі. Річ Посполита - слов’янська калька антично-римського «res publica» (загальна справа, справа народу). Ця назва на землях, де вона колись панувала, досі вільно уживається як еквівалент поняття держави взагалі. Отже, то був проект «ідеалу». Як справжній «ренесансний проект», Річ Посполита по¬значилася типовою для Ренесансу наївністю, завищеними очі¬куваннями та комплексом титана-першопрохідця1. Там, дійсно, чимало було на виріст, тому річпосполитські шати ще не раз виявлялися впору черговому поколінню все модерніших на¬щадків2. В українській перспективі найбільш цікавим феноменом до¬би Речі Посполитої є козацтво. Адже, цьому «молодшому си¬ну» - цілком за народною фольклорною традицією українців - дістається і хата батьківська, і подвиг недокінчений. Адже старшим «сином коронним» була шляхта. Вона запо¬чаткувала річпосполитський проект на початку XVI ст., але Шляхетська модернізаційна революція вже десь з 1570-х років почала гальмувати, а після поразки рокошу 1606-1608 pp. явно пішла на спад. Але «революційний прапор» підхопила «молод¬ша братія» шляхти - козацтво3. Описом козацьких діянь вітчизняного читача не здивувати. Але тема як уявляла собі козаків Річ Посполита, як і коли коре¬гувала собі їх образ і на яких стереотипах, зрештою, уперлася, ще й досі подається украй невиразно4. Отже, спробую на сто¬рінках нової книжки показати і окремі атоми-цеглинки, і способи конструювання та запам’ятання-стереопизації вигляду козацтва на конкретних тогочасних текстах-наративах. До цієї теми я звернувся ще 2005 р., коли вийшла моя не¬величка праця «‘Дискурс про козаків’ (характеристики україн¬ського козацтва в річпосполитській історіографії остатньої третини XVI - середини XVII ст.)». 2008 р. вона стала основою одного з розділів у ширшій книжці «Річпосполитська історіо¬графія України (XVI - середина XVII ст.)» (вона мала розлогі додатки джерел). Утім, з того часу вдалося суттєво розширити-доповнити джерельну базу дослідження, зробити чимало свіжих спостере¬жень та уточнити старі дані. Тому й нове видання, сфокусоване винятково на «козацькому сюжеті», гадаю, вже доречне. Тим паче, що як давні помилки істориків часів Модерну, так і вал постмодерних «фейкових» тверджень на цю тему, досі відчут¬но впливають на стан представлення козаччини як в сучасній історичній науці, так і в позанаукових середовищах України і світу. Хронологічні рамки дослідження доволі природні - від по¬чатку опрацювання козацького феномену в історичному пись¬менстві Речі Посполитої (1560-і рр.) до часу, коли у наслідок Козацької революції тема українського козацтва перестає бути внутрішньою (вітчизняною) для річпосполитських авторів (по¬чаток 1650-х рр.). Це доба, коли саме тут продуковані найкращі і найпроникливіші тексти щодо козаччини - час беззапереч¬ного дослідницького прогресу. Ті твори ставали настільки «класичними», що згодом навіть стримували подальшу зацікав¬ леність цією темою в пізній Речі Посполитій (мовляв, усе вже написане до нас). Змістовно я зосередився на малознаних вітчизняній історіо¬графічній традиції текстах XVI-XVII ст. Тому ось - добре вивчені істориками сюжети про праці Е. Лясоти та Г. Боплана представлені тут хіба як тло для формулювання-побутування певних уявлень, без виділення для них спеціальних підрозділів. Прояви оригінального і формування стереотипного особливо вабили мою дослідницьку увагу. Структурно праця поділена на чотири розділи, які представ¬ляють різні генерації дослідників і продуковані ними тексти про козаччину (з увагою до формування стереотипу та проявів новацій). Найбільш оригінальні персони і твори мають окрему презентацію (як певний структурний скелет уявлень)5, яку до- повнюють-прояснюють-прикрашають автори і міркування, які мали більш принагідний чи фотографічно-миттєвий характер6.

• Вирський Дмитро Станіславович (1972–) (історичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"