Мета роботи - опис лінгвоперсонологійних виявів колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття як літературно-мовного феномена, окреслення динаміки зрушень та стильові тенденції іміджу митців постколоніального українського дискурсу. Джерельною базою розвідки слугують поетичні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують текстову категорію "колективний адресант". Об'єктом вивчення є український поетичний дискурс постколоніальної епохи та його складники (колективний адресант-текст-адресат), а предметом - художні образи української поезії 1990-х років як виразники колективного адресанта - "дев'ятдесятників". Джерельною базою обрано віршовані твори сучасних українських поетів В. Виноградова, Р. Скиби, І. Павлюка, Л. Мельник, М. Кіяновської, Н. Нежданої, А. Дністрового, В. Балдинюк, С. Жадана, О. Галети, В. Махна, Д. Кубая, Н. Дички, О. Яковини, Н. Федорака, П. Михайлюк, П. Вольвача, А. Бондаря, І. Бондаря-Терещенка, О. Сливинського та ін., що уміщені в літературних часописах, журналах, газетах ("Березіль", "Кальміус", "Сучасність", "Кур'єр Кривбасу", "Літературна Україна", "Тернопіль вечірній", "Дніпро", "Світовид", "Дзвін", "Дніпро", "Слово просвіти" "Слово і час", "Західний кур'єр", "Світ молоді", "Київ", "Українська культура", "Дивослово" та ін.), антологіях поезій ("іменник" (1997), "Дев'ятдесятники" (1998), "Антологія нової української поезії" (1998), "Дивовид" (1997), "Антологія нової української поезії" (1998), "Боян-97", "Пастухи квітів" (1999), "Цех поетів" (1999) та ін.). Результатом наукового пошуку стало опрацювання концепції антропоцентричної природи поетичного тексту, в якому адресант і адресат складають інтерактивний комунікативний ланцюг, а художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками закодований у віршованій формі. Подано також характеристику стильових мовних ознак іміджу митців. Висновки: кожна культурно-історична епоха витворює мікрообраз часу, виробляє власний спосіб художньо-образного осмислення і бачення світу. Українські поети покоління "1990" - це знакова спільнота письменників, що народилася орієнтовно в один час і має спільний життєвий досвід, і як наслідок - ідентичність способів рефлексії, спорідненість емоцій, проблем, зацікавлень. Охарактеризовано спільним досвідом так званого поколіннєвого переживання, що визначило їх подальше духовне зростання й формування свідомості. Молодіжна поетична група "1990" у своїх поетичних збірках нарешті позбулася комплексу меншовартості колоніальної нації, сформувала унікальну манеру письма, виступила проти так званого методу "соціалістичного реалізму" у літературі, зафіксувала протест проти офіціозу й ідеологічної заангажованості у художній словесності, утвердила гендерну рівність у поезії. Визначено лінгвоперсонологійні вияви колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття.

• Єщенко Тетяна Анатоліївна (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"