Показано, що ісихазм як релігійно-філософська течія, будучи продовженням християнського неоплатонізму, остаточно оформився у Візантійській імперії у XIV ст. Ця течія систематизувала й трансформувала неоплатоністські погляди Отців Церкви - Василія Великого, Григорія Ниського, Діонісія Ареопагіта, а також Симеона Нового Богослова. Зазначено, що ідеологія ісихазму набула поширення на українських землях у кінці XIV - на початку XV ст. у результаті "другого південнослов'янського впливу". Помітну роль у продовженні та розвитку ісихастської традиції в Україні відіграли Острозький та Дерманський релігійно-культурні центри, які діяли наприкінці XVI - на початку XVII ст. Проаналізовано погляди авторів - адептів ісихазму, діяльність яких була пов'язана з цими релігійно-культурними центрами: Василя Суразького, Івана Вишенського і Віталія Дубенського. Розглянуто діяльність "практикуючих ісихастів" - Ісакія Борисковича, Іова Княгиницького та Іова Желіза (Почаївського). Показано, що хоча Острозький релігійно-культурний центр почав згортати свою діяльність після смерті князя Василя-Костянтина Острозького в 1609 р., а близько 1636 р. взагалі був ліквідований, його традиції, в т. ч. й традиції ісихазму, було продовжено. Представниками цього напрямку в ХVІІ - ХVІІІ ст. можна вважати Ісайю Копинського, Афанасія Филиповича, Паїсія Величковського. Зауважено, що цю лінію також представляв Григорій Сковорода, який під впливом Просвітництва трансформував ісихастські уявлення.

• Гарат Іван Васильович (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"