Проаналізовано сучасну ситуацію стосовно об'єкта злочину взагалі й безпосереднього додаткового об'єкта зокрема. Зазначено, що у вітчизняній кримінально-правовій доктрині під час визначення об'єкта злочину основний акцент робиться на соціологічній складовій цього поняття на шкоду його нормативної складової. Підкреслено, що такий підхід у підсумку призводить до втрати об'єктом свого принципового значення як обов'язкового елемента будь-якого складу злочину, перетворення його на суто декларативну категорію, виведення цього поняття за межі кримінально-правової площини та, врешті-решт, до штучного створення об'єкта, особливо тоді, коли йдеться про безпосередній додатковий об'єкт окремого кримінального правопорушення. З позицій запропонованої автором соціально-нормативної концепції об'єкта злочину доведено необхідність обмеження цього поняття положеннями чинного кримінального законодавства України. Зроблено висновок, що додатковим об'єктом має визнаватися обієкт, охорона якого задекларована тим чи іншим розділом Особливої частини й прямо передбачена відповідною нормою Кримінального Кодексу України (КК України) поряд з основним об'єктом. Доведено, що кримінально-правове значення має лише такий додатковий об'єкт, посягання на який з позицій чинного КК України є окремим кримінальним правопорушенням. У такому випадку додатковий об'єкт набуває статусу обов'язкового, оскільки має принципове значення для розв'язання проблеми розмежування складного багатооб'єктного діяння та ідеальної сукупності злочинів. Аргументовано тезу, що в інших випадках додатковий об'єкт є факультативним, оскільки його наявність не впливає ні на кваліфікацію вчиненого, ні на призначення винному покарання.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"