Мета дослідження - виявлення основних диспропорцій розвитку ринку зерна в Україні за умов впровадження земельної реформи. Досліджено український ринок зерна в контексті земельної реформи. Контролюється відповідність здійснених перетворень міжнародним вимірам і концепції регулювання ринку. Для групування національних і міжнародних аналітичних результатів використано логічно-абстрактний метод. У 2018 р. обсяги виробництва зернових в Україні були найвищими протягом 1991 - 2018 рр. Позитивна динаміка спостерігається з 2003 р. Зростання досягнуто шляхом збільшення засівних площ під зернові та завдяки зростанню урожайності. Основними зерновими є пшениця, кукурудза, соняшник, ячмінь, соя та ріпак. Рентабельність пшениці в Україні відповідає рівню основних країн-виробників і в середньому становить 26,8 %. Обсяги виробництва соняшника протягом 2011 - 2019 рр. демонструють позитивну динаміку до зростання. Найвищі обсяги виробництва були у 2016, 2018 і 2019 рр. Найвищі показники виробництва сої фіксувалися у 2016 і 2018 рр., що пов'язано зі значною врожайністю. З 2016 р. спостерігається поступова позитивна динаміка виробництва ріпаку. Відповідно до національного балансу попиту та пропозиції зернових і зернобобових, слід відзначити, що в Україні споживається не більше 30 - 40 млн т зернових та олійних культур з 92 млн т зібраних. Тож подальше нарощування виробництва є можливим тільки за рахунок збільшення експорту українських зернових на світовий ринок, який характеризується динамічно зростаючим попитом. У галузі вирощування зернових культур налічується 32 214 суб'єктів господарювання, з них 71,3 % - фермерські господарства. У цьому випадку за площами, з яких збирається врожай, їхня частка становить лише 15,8 %, що свідчить про низький рівень концентрації земель у фермерських господарствах. Серед основних ризиків відкриття ринку землі для юридичних осіб є її масове скуповування великими агрохолдингами та падіння інвестиційної привабливості України. Для дрібних фермерів зростуть фінансові ризики через відсутність кредитної історії та недоступність фінансових інструментів на купівлю землі. Встановлено, що запровадження ринку землі вимагає вдосконалення державного регулювання та механізмів підтримки виробництва, нарощення експортного потенціалу, формування належної інфраструктури зернового ринку тощо.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"