Мета дослідження - відтворити процеси, що визначають розвиток концепції польської школи верхової їзди. Під час реалізації раніше прийнятої схеми застосовували методив галузі історико-педагогічної науки. За результатами запиту багато матеріалів отримано в Центральному військовому архіві у Варшаві та в Музеї спорту в Ольштині. Потрібно підкреслити, що використання коней у Республіці Польща має багатовікову традицію. Ще у ХVIII ст. в Європі панувала польська школа верхової їзди. Однак через наступні розділи та втрату незалежності не було умов для подальшого вдосконалення системи кінного мистецтва. Наступна можливість з'явилася до 1918 р., коли поляки заклали фундамент державності. Тому незабаром після цього створено три військові школи верхової їзди для потреб відроджувальної зброї. У них панувала стара класична манежна система, яку культивували старші офіцери колишніх Збройних сил Австро-Угорщини. Нові тенденції започатковано в лавах кінноти завдяки солдатам, котрі раніше служили в армії російського партизана. Результати проведеного дослідження надали підставу сформулювати висновок, який сприяє констатації, що зіткнення поглядів серед офіцерів призвело до розробки принципів польської школи верхової їзди. Це стало поєднанням італійської системи й великим досвідом колишньої школи манежу. Він розроблений інструкторами з верхової їзди в навчальному центрі кавалерії в Грудзодзь. Завдяки цьому польське конярство в міжвоєнний період включено до світових лідерів.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"