Мета дослідження - аналіз причин перебіжництва серед червоноармійців-українців під час Другої світової війни. Методологія становить собою поєднання кількісного та якісного методів. Предмет аналізу - написані офіцером контррозвідки 296-ї піхотної дивізії вермахту протоколи допитів перебіжчиків-червоноармійців - як з огляду на характер причин, котрі спонукали їх перетнути лінію фронту, так і на частоту мотивів різних категорій. Ці дані порівнено з показниками більшої групи радянських перебіжчиків різних національностей. Наукова новизна полягає у поєднанні культурної історії з квантитативним підходом і застосуванням методології, розробленої для вивчення проблеми перебіжчиків-червоноармійців у цілому та підгрупи українців зокрема. Джерельна база роботи складається з українських та російських архівних матеріалів, які доповнюють дані німецького військового архіву. Висновки: у цілому мотивація українців не надто відрізнялася від тієї, яку мали радянські перебіжчиків інших національностей. Хоча українці часто були більш політизованими, але назагал соціальні й політичні нарікання, що їх вони висловлювали, поділяли багато радянських громадян. Чимало українських перебіжчиків, які були достатньо політизованими для бажання боротися проти "совєтів", за звільнення "Батьківщини", уявляли під останньою радше багатонаціональний СРСР, аніж суто українську національну територію. Мотиви політизованих українців були власне політичними (відсутність свободи, репресії) або соціальними (колгоспи, жахливі умови життя), а не національними (свобода для України). Українські націоналісти становили меншість серед перебіжчиків і найчастіше походили з колишніх польських територій, анексованих на початку Другої світової війни в Європі.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"