Мета статті - неупереджений глибокий аналіз взаємин "вільних каменярів" із Російською православною церквою наприкінці XVIII - на початку XX ст. Методологія дослідження базується на принципах історизму, усебічності та міждисциплінарності. Використано низку загальнонаукових (аналізу та синтезу, узагальнення) і спеціально-історичних (критичного аналізу джерел, ретроспективний, історико-генетичний, проблемно-хронологічний) методів. Стаття становить собою першу спробу дослідження відносин масонів та Російської православної церкви наприкінці XVIII - на початку XX ст. Лише окремі аспекти теми знайшли відображення в науковій літературі. Опрацьовано й залучено архівні документи та матеріали, а також наукові розвідки та монографії. Висновки: зроблено висновок, що з католицькою церквою в масонів відразу склалися непрості стосунки. Конфлікт виник, однак, не на грунті масонського "атеїзму", адже масонство вважало релігію важливим елементом ідеологічного впливу на народ, при цьому не надаючи переваги жодному віровченню, ствержуючи, що всі релігії рівні між собою, однаково минущі й недосконалі. Однак, незважаючи на серйозні розбіжності у ідеології, католицька церква та польське масонство наприкінці XVIII - на початку XIX ст. все ж пішли на зближення з політичних міркувань - для виборювання незалежності Речі Посполитої. Конфлікт між масонами і православним кліром не досяг такої гостроти, якої він набув у країнах Західної Європи між католицькою церквою й масонською організацією. Значною мірою це було наслідком толерантнішого ставлення православ'я до інакодумства та цілковитої адміністративної залежності цієї конфесії від держави. Ще за Катерини II і Павла I та, особливо, за часів правління Олександра I високопосадові особи належали до масонської організації. Поблажливе ставлення уряду до "королівського мистецтва" припинилося, коли стало відомо про причетність цієї організації до політичних змов проти самодержавства та до національно-визвольних рухів. Але, незважаючи на вжиті імперськими властями суворі заходи проти масонської організації, ложі продовжували існувати, проте функціонували ще більш утаємничено. Варто зазначити, що якщо масонство у XVIII - XIX ст. й не відігравало провідної ролі у громадсько-політичному житті Російської імперії, у тому числі Правобережної України, то воно істотно впливало на нього. "Королівське мистецтво" вочевидь підготувало суспільство до сприйняття конституційних і республіканських ідей, до скасування кріпосного права й відчутно позначилося на ідеологічному зростанні майбутніх поколінь російської та української інтелігенції. Політична активність "вільних каменярів" України на початку XX ст. була явно вищою, аніж у тодішній Росії. Не випадково саме українські масони висунули ідею полишити містичні практики та цілковито сконцентрувати свої зусилля на політичній боротьбі. Хоча "політичне масонство" знищило самодержавство, проте не змогло здолати свою фракційну роз'єднаність і зрештою поступилося владними повноваженнями більш організованим та політично далекоглядним більшовикам.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"