Проаналізовано випадки арешту у Стародубському полку в 1763 - 1764 рр. осіб, котрі не мали документів. Дослідження "безпашпорства" доводить мобільність ранньомодерного соціуму та ефективність дій влади щодо запобігання несанкціонованої зміни місця проживання. У пошуках кращої долі мешканці Гетьманщини, Російської імперії та Польської держави сім'ями чи самотужки намагалися перетнути територію Стародубського полку і знайти нову домівку. Далеко не кожна спроба змінити місце проживання увінчувалась успіхом. Місцева влада й російські військові арештовували осіб, котрі не мали документів, і відправляли їх до полкової в'язниці у м. Стародуб. Окрім самих утікачів до полкового секвестру іноді потрапляли їх поводирі. Підраховано загальну кількість арештантів секвестру та їх статеву структуру. З'ясовано, що безпаспорство у 1763 - 1764 рр. було найчастішою підставою для арешту. На території Стародубського полку кількість ув'язнених за цей злочин становила понад третину від загальної кількості. На думку автора, це було пов'язано з прикордонністю Стародубщини. Під час ув'язнення арештантів допитували про причини відсутності документів, чи скоювали вони інші порушення, їх попереднє місце проживання та інше. Зазвичай після короткого слідства у Стародубському секвестрі безпаспортних повертали додому, де рішення про їх подальшу долю приймала місцева влада. У деяких випадках порушникам з Польських земель дозволяли оселитися на території полку. Спираючись на результати дослідження, автор приходить до думки, що в'язницю в Гетьманщині варто розглядати як своєрідний фільтр від чужинців та злодіїв.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"