Розкрито зміст поняття сільського сектора як соціально-територіальної підсистеми суспільства, ключовими ознаками якої є проживання людей у сільській місцевості та їх зв'язок з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції. Доведено, що можливості сільських мешканців та осіб, зв'язаних із сільським господарством, щодо задоволення своїх життєвих потреб є обмеженими порівняно з іншими громадянами. Розглянуто еволюцію становлення терміну "інклюзивний розвиток" у контексті його взаємозв'язку з "інклюзивним зростанням" та "інклюзивним добробутом. З позицій інклюзивності охарактеризовано соціально-економічну ситуацію в сільському господарстві України в радянський період, у роки активних ринкових трансформацій і на сучасному етапі. Показано, що незважаючи на декларування політичними силами намірів захищати інтереси сільських жителів і виробників сільськогосподарської продукції, а також рекомендації науковців щодо реалізації цих інтересів, на всіх етапах перевагу отримував екстрактивний розвиток сільського господарства і села. Він супроводжувався ресурсовиснажливим характером господарювання і обмеженням реального доступу селян до виробничих ресурсів та розподілу вигід від їх використання. Обгрунтовано необхідність і розкрито умови переходу до інклюзивного типу розвитку у вітчизняному сільському секторі. Важливими чинниками цього мають стати реалізація Україною заходів щодо забезпечення досягнення Цілей сталого розвитку, проголошених на саміті ООН у 2015 р., а також підтримка і втілення в життя ідей Декларації прав селян й інших людей, які працюють у сільській місцевості, проект якої обговорюється в ООН.

• Бородіна Олена Миколаївна (економічні науки)
• Прокопа Ігор Васильович (економічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"