Розведення крові (гемодилюцію) давно застосовують у практичній медицині у вигляді водного навантаження (посилене пиття) і парентерального введення водно-електролітних і плазмозамінних розчинів. Гемодилюція покращує реологічні властивості крові таким чином, що приплив кисню та поживних речовин до мозку покращується, і нейрони, яким загрожувала смерть, можуть вижити. Гемодилюція може бути досягнута кровопусканням (видалення крові), введенням розчинів у вигляді інфузій чи шляхом комбінації обох методів. Розчини, які використовуються при гемодилюції, можуть бути сольовими та колоїдними. Колоїдні розчини, які складаються з більшості нерозчинних молекул і призначення яких - збереження інтраваскулярної рідини, є більш ефективним засобом гемодилюції. В багатьох країнах гемодилюція використовується в клінічному лікуванні пацієнтів із 70-х років ХХ століття. Проведено ретроспективний аналіз найбільш ефективного методу усунення гемоконцентрації у хворих на цереброваскулярні захворювання та іншу патологію, що лікувалися в ангіоневрологічному відділенні клініки нейрохірургії та неврології Військово-медичного клінічного центру Західного регіону з січня по червень 2018 року. Обстежено 212 хворих віком від 20 до 80 років. Середній вік пацієнтів становив 50 років. Чоловіків було 164 (73 %), жінок - 48 (23 %). Гемоконцентрація спостерігалася у 32 (15 %) пацієнтів. Порушення реологічних властивостей крові мало місце у 28 (17 %) чоловіків і 7 (14 %) жінок. При ішемічному інсульті (II) порушення реологічних властивостей крові спостерігалось у 10 (24 %) пацієнтів, із наслідками перенесеного II у 12 (24 %) пацієнтів, при дисциркуляторній енцефалопатії (ДЕ) у 8 (8 %) пацієнтів, аномалії Кімерлі - в 1 (20 %) пацієнта, вегетосудинній дистонії (ВСД) на фоні гострого періоду закритої черепно-мозкової травми (ЗЧМТ), струсу головного мозку - 1 (3 %) пацієнта. Питний режим був ефективний у 3 пацієнтів при ДЕ, ВСД на фоні гострого періоду ЗЧМТ, струсу головного мозку та аномалії Кімерлі. Позитивний ефект гіперволемічної гемодилюції (ГГ) спостерігався у 17 пацієнтів, ізоволемічної гемодилюції (ІГ) у 12 пацієнтів при гострому перебігу II, наслідках перенесеного II та ДЕ. При посиленому питному режимі, ГГ та ІГ рівень показників гемоглобіну та гематокриту нормалізовувався; показники протромбіну в середньому знижувалися на 10 одиниць. Рівень фібриногену, електролітного обміну, тромбоцитів при посиленому питному режимі суттєво не змінювався. Концентрація тромбоцитів при ГГ та ІГ незначно підвищувалася. Побічних реакцій не спостерігалося. Висновки: порушення реологічних властивостей крові з тенденцією до гемоконцентрації найбільш характерне для пацієнтів віком 40 - 50 років чоловічої статі при II та наслідках перенесеного II. Найменш ефективний метод розрідження крові - питний режим, більш ефективний - ГГ. Питний режим недостатньо ефективний при II та перенесених його наслідках. При даній патології показана ГГ чи ІГ. При неефективності ГГ доцільно застосовувати ІГ, для досягнення ефективності достатньо одного сеансу. Дані методи лікування є безпечними.

 Наукова періодика України 

---

Додаткова інформація про автора(ів) публікації:
(cписок формується автоматично, до списку можуть бути включені персоналії з подібними іменами або однофамільці)

• Сайко Олег Вікторович (історичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"