25 лютого 1918 р. Мала Рада Центральної Ради прийняла закон про введення з 16 лютого григоріанського календаря (літочислення, або нового стилю) і середньоєвропейського часу. Нововведення почало діяти з 16 лютого 1918 р. за старим стилем. З календаря випали два останні дні лютого, а 16 лютого стало 1 березня. Більшість істориків вважають, що на такий крок український уряд пішов задля переходу країни на європейські принципи, адже саме в той час Центральна Рада гостро потребувала союзників у боротьбі з більшовиками. Проте це не зовсім так. Реформа літочислення і часу в Російській імперії, частиною якої була Україна, давно назріла, і подальше зволікання в її прийнятті загрожувало хаосом. Тільки Тимчасовий уряд Росії своєю постановою від 27 червня 1917 р. запровадив літній час (в Європі у цей час уже було 10 липня). Годинники було переведено на годину вперед. Літній час мав діяти до 13 вересня (31 серпня) 1917 р. і знову запроваджуватись у 1918 р. Згодом Тимчасовий уряд продовжив дію літнього часу - спочатку до 14 (1) жовтня, а пізніше - "до особливого розпорядження Уряду". Декрет "Про введення в Російській республіці західноєвропейського календаря" прийнято на засіданні уряду 24 січня (6 лютого) 1918 р. та підписано В. І. Леніним - "з метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами обчислення часу". Декретом пропонувалося наступний день після 31 січня 1918 р. рахувати не 1, а 14 лютого і т. д. А на перехідний період до 1 липня 1918 р. дозволялося після дати за новим стилем в дужках проставляти і стару дату. В результаті на нове літочислення перейшли також окуповані більшовиками території, серед яких був і Київ. Пепідконтрольні більшовикам російська територія та Російська православна церква залишались вірними дореволюційній практиці літочислення. Не менш проблемною та заплутаною була і різниця в часі. У Російській імперії користувалися місцевим сонячним часом. У XIX ст. це ще не вносило якогось великого дискомфорту в життя, адже мобільність населення була невисокою, а зв'язок тільки зароджувався. У всій державі годинники показували різний час. Уніфікованими були тільки годинники на залізничних станціях і телеграфі - за Царськосельським вокзалом у Петрограді. Водночас більшість годинників було налаштовано за місцевим сонячним часом, і в кожній місцевості вони показували інший час. Так, київський сонячний час відрізнявся від Петроградського на 48 секунд. Робітники орієнтувались за заводськими гудками, а селянам була важлива не конкретна година, а схід сонця, коли необхідно годувати домашню худобу. Мешканці міст могли узгоджувати свій час за міським годинником. У Києві, наприклад, він знаходився на будинку міської думи. У межах Української Народної Республіки (УHP) на початку 1918 р. офіційно послуговувались старим, юліанським календарем, тоді яку Європі вже давно використовували григоріанський. 23 (10) лютого 1918 р., через місяць після проголошення незалежності України, на засіданні уряду В. О. Голубовича міністр шляхів У HP Є. О. Сокович порушив питання "про стиль - годину" та запропонував "установити на Україні київський час".

• Луговський Олександр Григорович (соціальні комунікації)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"