Проаналізовано "початковий" дискурс (формування наративного образу) про українське козацтво, творчість у цьому напрямі інтелектуалів покоління Люблінської унії 1569 р. та пізніше. Розглянуто характеристики козаків із тогочасних творів. Зауважено інтеграцію образів подільського (легкокінно-татаризованого) та запорізького (піхотно-піратського й уходницького) козацтва, як і загальний оптимізм міркувань про козаччину авторів 1560 - 1570-х рр. Загалом цілий "козацький сюжет" початково був здебільшого прив'язаний до Поділля, і надалі ця подільська призма стала дуже важливою для сприйняття-освоєння образу козаччини історіографією Речі Посполитої (наприклад, перенесення на Запоріжжя русько-подільського образу "військової школи" чи сприйняття козацтва як явища відносно невеликого формату). Були навіть вагання щодо поширення терміна "козаки" на запорожців-"низовців". Узагалі поняття "за-порогу" та "низу" підходили для акцентування на маргінальності козаччини в річпосполитському суспільстві й на ваганнях Вітчизни щодо визнання, спорідненості з цими своїми занадто орієнталізованими, "потатареними" дітьми. Тож автори, які почали вдивлятися в деталі, були схильні шукати "екзотику" - і знайшли її передусім у козацькому море- та річкоплавстві. Козак-пірат - це нова риска образу низовця з кінця 1570-х рр. (причому вельми респектабельна для європейця доби Великих географічних відкриттів і морських мандрівок). Вона акцентувала на новизні феномену (козаки - це "відповідь" Сигізмунда Августа на турецьких берберів-піратів Сулеймана Пишного). Утім "великолитовська реакція" (М. Стрийковський та ін.) лобіювала представлення козацтва як явища "одвічного" для литовсько-руського суспільства (козаки - це рід легкоозброєного вояцтва, органічна частина збройних сил Великого князівства Литовського).

• Вирський Дмитро Станіславович (1972–) (історичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"