Надано комплексний аналіз мовного представлення позитивної естетичної оцінки на матеріалі українських паремій. Встановлено, що поняття краси взаємопов'язане із концептом людина, ключовим для будь-якої культури, що зумовлює антропоцентричне тлумачення сутності краси, існування якої пов'язують з особливостями світосприйняття людини, з її здатністю бачити цю ознаку в об'єктах дійсності. Відзначено, що в українській паремійній картині світу жіноча врода має переваги над фізичною силою та працьовитістю. Основними засобами формування естетичної оцінки зовнішності людини в українських прислів'ях є зорові відчуття та синестезія. Передовсім позитивна естетична оцінка дівочої вроди в українських прислів'ях, як і у фразеологізмах загалом, змодельована за допомогою порівнянь і метафор, які виражають народні асоціації, пов'язані з красою людини. Донорськими зонами, що постачають засоби вираження естетичної оцінки, є насамперед царини рослина, природні явища, артефакт. На підставі аналізу досліджуваного мовного матеріалу можемо стверджувати, що цінність краси в традиційній українській народній культурі, імовірно, була відносною, оскільки вроду сприймали як тимчасове явище, ознаку молодої дівчини, що з часом утрачається, залишається в минулому. З'ясовано, що позитивна естетична оцінка зовнішності людини, репрезентована в паремійному фонді української мови, нерозривно пов'язана з поняттям молодості, здоров'я, сили, а також внутрішніми рисами характеру - добротою, щирістю, радістю. Естетична меліоративність виражена згідно з єдиним українським ідеалом краси (дівчина як калина, очі як вуглини, чорнобрива, коса як калач, пишно тіла, кругловида, рум'яна тощо; парубок, як дуб, станом стрункий, чубатий тощо).

• Калько Валентина Володимирівна (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"