Початок XVII ст. - це боротьба двох антагоністичних тенденцій: однієї, яка сприймає французьку мову як засіб спілкування вчених, однак намагається дотримуватися латинського синтаксису (юристи, теологи), та іншої, яка хоче остаточно розірвати з цією вченою мовою. Саме поєднання суворості та м'якості, величі та ніжності, милозвучності та ясності, чіткості визначає новий стиль французької мови і закладає основи класичного мистецтва. Мова виходить з-під латинського впливу, потрохи усуває застарілі слова та звороти, вчені та технічні терміни. Загалом преціозники намагаються "chatier leur style" (відточити свій стиль); вони усувають старі, вульгарні, непристойні слова. Варіанти, що стосуються роду і числа іменників, свідчать про вагання, які ще існують в мові на початку XVII ст. Щодо вживання артиклів, то з самого початку XVII ст. воно є просто необхідним. Що стосується "живучості" деяких рис старої мови, то в першій третині століття певна свобода їх вживання сприймається природно, тоді як після 1660 р. ці старі терміни слугують для вираження експресивності.

• Піскозуб Зоряна Федорівна (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"