Проаналізовано сутність політичної довіри у горизонтальному та вертикальному вимірах у контексті політичних процесів України та Російської Федерації. Розглянуто ключові теоретико-методологічні засади дослідження феномену довіри та стан його розробки представниками західного та вітчизняного наукового середовища. Запропоновано власні дефініції "довіри", "політичної довіри", "політичної повсякденності" та авторський підхід щодо їх подальшого вивчення. Доведено наявність кореляційного зв'язку між інституціональною та повсякденною формами політичної довіри. Виокремлено особливості української та російської психокультури з екстраполяцією їх специфіки на передумови надання довіри. Проведено аналіз формальних і неформальних практик політикуму України та Росії. Підкреслено "спадковість" типів політичної довіри у вертикальному вимірі за радянських часів і у сьогоденні шляхом введення власної класифікації. Віднайдено потенційні механізми становлення довірчих відносин у міжособистісній та інституційній проекціях з відповідним зазначенням етапів їх формування та головних акторів взаємодії. Проведено паралелі між станом політичної довіри в українському та російському соціумах і показниками європейських країн. Виділено інституціональні можливості генерації моделей соціальної дії з метою подання рекомендацій стосовно формування "культури довіри" в українському/російському соціумах і з боку провідних країн світу. Наведено перспективи інвестування у покращання стану політичної довіри з одночасною вказівкою на певні позитивні аспекти короткочасного превалювання політичної недовіри у суспільстві. Підкреслено роль держави як одного з головних інститутів стимулювання генералізованої довіри.

• Сичова Анастасія Олександрівна (політичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"