Розглянуто маргінальну особистість як модель аксіологічного вибору, характерними ознаками якої є принципове неприйняття божественного, природного і соціального підгрунтя світобудови, інакомислення, втрата смислового стрижня життя, самотність як життєвий стиль, абсолютизація власної волі та свободи, спрямованість до нового, іншого тощо. Вперше поняття маргінальної особистості пов'язано з поняттям вітчизняної інтелігенції. Подальший розвиток одержує обгрунтування ідеї двох типів чернечого служіння вітчизняної інтелігенції: іманентного (боговідступництво Людинобога, орієнтування на побудову Царства Земного, соціальну справедливість) та трансцендентного (богоподвижництво Боголюдини, орієнтування на побудову Царства Небесного, божественну благодать). Виділено персони та творчу спадщину П. І. Пестеля (тираноборство, метафізичний та історичний бунт), Ф. М. Достоєвського (богоборство як аксіологічний проект) і М. О. Бердяєва (життєтворчість як імператив розвитку) в межах проблеми маргінальної особистості у поствізантійській ментальності. Стверджено, що саме стрижневе положення християнства про образ і подобу сприяє формуванню та розвитку маргінальної особистості. Уточнено характеристики візантійської та поствізантійської ментальності, виділено нерозривний зв'язок сакрального та профанного, божественної та людської енергій, симфонію православної церкви та православної держави, апологію сильної державної влади.

• Кононенко Тетяна Володимирівна (філософські науки)
• Кононенко Тетяна Валеріївна (економічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"