Висвітлено провідні напрямки й актуальні аспекти музикознавчої моцартіани, де головною рисою моцартівської оперної культури стає не її завершеність, а постійна динамічність з тенденцією до протиставлення протилежностей. Надано визначення моцартівської оперної культури як естетичного і стильового еталона. Розкрито головні структурно-семантичні особливості оперного тексту, який функціонує у двох своїх іпостасях - як принцип і як форма. Зазначено, що складність розуміння тексту будь-якого театрального жанру полягає у володінні ним специфічною мовою, на якому відбувається спілкування між усіма сторонами сценічного діалогу. У разі оперного спектаклю завдання суттєво ускладнюється, оскільки, з одного боку учасників діалогу стає більше - до них додається диригент, оркестр, в деяких випадках балет, з іншого - до мови сценічної дії додається складна семіотична система - мова музики. Розглянуто провідні принципи організації музичного тексту в хорових і ансамблевих оперних сценах. Показано, що осередком оперної семантики Моцарта є феномен ансамблевості - як комплекс, що включає в себе сольні, хорові та ансамблеві сцени. Даний феномен яскравіше інших музично-виконавських оперних форм демонструє перетворення безпосередньої виконавської комунікації в складно-опосередкований умовний художній діалог. Обгрунтовано значення «психологічного контрапункту» Моцарта як підходу до образного відтворення в музиці почуттів і взаємин героїв.

• Регрут Валерій Йосипович (мистецтвознавство)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"