Автобіографічні твори Григора Тютюнника, які від перших публікацій за радянського режиму вважали "дитячою літературою", виявилися великими творами "серйозної" післявоєнної української літератури. За останнє десятиліття здійснено спробу знову наблизити Тютюнникові дитячі оповідання до дорослих і по-новому тлумачити, як він прокладає новий напрям для особистісного письма про історію та пам'ять. Казка "Котигорошко" слугує тут і як метафора себе самого, і для конкретного сюжету про дитину без дитинства, сюжету, який часто повторюється, і для глибинних розповідей про дитинство в Тютюнникових оповіданнях. Культурно-історичне та психоаналітичне перепрочитання автобіографічних творів Тютюнника віддзеркалюється прочитанням його біографії та его-документів і підказує, що колективну пам'ять і соціальну підсвідомість він поступово підніс до рівня, де репресоване або ідеологічно цензуроване минуле стає доступним пам'яті покоління. Таким чином, Тютюнників метод можна назвати мімезисом утрати.

• Старовойт Ірина Миколаївна (філологічні науки)
• Старовойт Ірина Михайлівна (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"