ІСТОРІЯ ТА РОЗВИТОК ПОНЯТТЯ “УКРАЇНІКИ” ЯК НАЦІОНАЛЬНОГО РЕСУРСУ ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ

Україніка – національний довідково-інформаційний та документальний ресурс архівних, рукописних і друкованих джерел, створених в Україні або інших державах – про Україну, її історію, економіку, культуру, що ґрунтується на засадах обліку та акумуляції документальної спадщини українського народу.

Україніка розглядається сьогодні як задокументоване свідчення історичного розвитку народу та держави, а також як джерельна база українознавства, ресурс знання про Україну, науковий опис та реєстрація якого реалізується бібліографією, археографією, джерелознавством та іншими профільними спеціальними дисциплінами (на відміну від поняття “україністика” – наукового напряму, який розвивається в межах української філології, мовознавства та літературознавства).

Як інформаційно-довідковий засіб збереження національної пам’яті українського народу Україніка за формами обліку та реєстрації джерел поділяється на бібліографічну (стосовно друкованої продукції) та археографічну (стосовно архівних та музейних документів).

Термін “Україніка” пов’язаний не лише з традиційним для світової практики терміном бібліографічної “екстеріорики” (зарубіжних видань), а й поняттям національної бібліографії, українського бібліографічного репертуару, ретроспективної бібліографії, україномовної книги, що викликано особливими історичними умовами України, яка впродовж віків не мала власної держави і заслуговувала на виокремлення власного культурного доробку.

У багатьох країнах створення національного реєстру зарубіжних видань різних держав відбувалось одночасно з започаткуванням національної бібліографії (у політичному значенні слова “національний” як повної бібліографічної реєстрації усіх поточних видань держави, незалежно від національної належності її громадян). Офіційна реєстрація національної бібліографії поточних видань та екстеріорики вважалася важливою функцією Книжкової палати, національних бібліотек або спеціальних документаційних центрів. Практика реєстрації зарубіжних видань, що доповнює національно-державну бібліографію, розпочалася в розвинутих країнах Європи ще у ХІХ ст. і здійснювалася національними бібліотеками. Сукупний термін на позначення такого роду видань – «екстеріорика» (від лат. «ехterior» – зовнішній, іноземний) – набув поширення після Варшавської міжнародної бібліографічної конференції 1957 р.

В Україні є особливості щодо застосування поняття “національна бібліографія України” та “україніка”. Поняття національної бібліографії використовується не лише у значенні національно-державної (тобто реєстрації усіх друків, що вийшли на території держави), а й у значенні етнографічному, близькому до поняття бібліографічної Україніки, коли йдеться про ретроспективну бібліографію історії та культури українського народу й облік продукції друку українського походження до впровадження офіційної державної реєстрації.

Створення національної (державної) бібліографії в Україні співпадає з часом Української революції та розбудови власної держави (1917–1920 рр.). Державну реєстрацію поточного друку було покладено на Головну Книжну Палату в Києві (1919) (з 1922 – Українську книжкову палату в Харкові при Державному видавництві УСРР; зараз – Книжкова Палата України імені Івана Федорова), а створення Україніки та ретроспективного репертуару української книги – на Національну бібліотеку Української Держави (з 1919 – Всенародна бібліотека України, тепер – Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського), де й закладені підвалини розробки поняття У. Ці національні установи були покликані реалізувати прагнення українського народу на власну історію, культуру, державу та бібліографічну презентацію його документальної спадщини в умовах багатовікового перебування у складі інших держав.

Перші концептуальні основи україніки обговорювалися під час створення відділу “україніки” у Національній (Всенародній) бібліотеці України та започаткування Українського бібліографічного репертуару як найважливішої частини україніки – бібліографічної реєстрації та створення фонду видань, пов’язаних з історією та культурою українського народу. У створенні та реалізації концепції Україніки та топографічного виокремлення фонду брали участь такі видатні вчені, як: І. Кревецький, П. Стебницький, С. Іваницький-Василенкo, М. Ясинський. Детальна розробка поняття та організції фонду належіть П. Стебницькому. Виокремлення фонду та створення бібліографії україніки пов’язувалося із необхідністю спеціального виокремлення українських першоджерел, книжок та бібліографії із загальної продукції Російської імперії та інших держав, у складі яких перебували українські території. Планувалося зібрати всю літературу, яка пов’язана з українським народом, як друковану, так і рукописну, писану українською мовою з найдавніших часів, як в Україні, так і за її межами усіма мовами. Передбачалося також виділити твори авторів-українців, переклади з української мови авторів-українців, літературу, присвячену історії України та українського народу, а також подіям на території України. В основу було покладено етнічний, географічний та державно-політичний принципи. Одночасно почалося створення бібліографії екстеріорики.

Отже, з самого початку Україніка (У.) виходила за межі традиційно визначеного у світовій бібліографії поняття екстеріорики як зарубіжних видань українською мовою, і взагалі за межі бібліографії та включала до цього поняття першоджерела бібліотечної, архівної та музейної документальної спадщини України.

За радянської доби термін У. та діяльність у цій галузі, а також український бібліографічний репертуар були заборонені. Поняття національної бібліографії СРСР стосувалося лише її державного змісту (видання, що виходили на території СРСР та його республік). Спроби виокремлення національної історії та культури нещадно придушувалися та кваліфікувалися як вияви буржуазного націоналізму; і до здобуття Україною незалежності це питання не піднімалося.

Відродження та розширення поняття У. відбулося на початку 1990-х років з отриманням незалежності. Воно розглядалося на Першому конгресі Міжнародної асоціації україністів у вересні 1990 р. за ініціативою Археографічної комісії НАН України та розвивалося створеним на її основі Інститутом української археографії (нині Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України). Учасники конгресу відмовилися від вузького бібліографічного розуміння поняття У. як національних та зарубіжних видань про Україну і запропонували розширити її за рахунок архівних джерел та їх археографічної реєстрації. Проект набув міжвідомчого характеру, коли в його обговоренні взяли участь також представники інших наукових інститутів АН України (нині НАН України), зокрема Інституту сходознавства, Центральної наукової бібліотеки АН України (нині Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського), провідні спеціалісти Головного архівного управління та Міністерства культури України, зокрема Г. Боряк та В. Ульяновський (ІУА), Л. Дубровіна та С. Кіржаєв (НБУВ), К. Новохатський та Т. Захарченко (Головархів України), В. Навроцька (Міністерство культури України) та інші. В результаті він отримав назву «Архівна та рукописна україніка» – програма з виявлення, обліку, опису архівних документів і рукописних книг і створення національного банку інформації про документальні джерела з історії України.

Ця тема набула розвитку у кількох програмах, затверджених Державним комітетом України з питань науки і технологій при КМ України, у тому числі й Науково-технічній програмі «Книжкова спадщина України: створення бібліографічного реєстру та системи зберігання і загальнодоступності», що виконувалася в 1993–1996 рр., а також у обговоренні засад створення Національної архівної інформаційної системи (НАІС), де ставилося питання про зведену базу даних україніки на бібліотечні, музейні та архівні колекції. Ці проекти започаткували науково-методичні засади подальшого розвитку У. як міжвідомчого напряму, розробку теоретичних засад та конкретних шляхів створення ресурсу У.

Поняття У. в такому аспекті за змістом розкривало сукупне поняття фонду різних за засобами відтворення ретроспективних джерел, що складають документальні ресурси національної пам’яті (архівних документів, рукописних, друкованих, музейних предметів, образотворчих творів тощо) як в Україні, так і за її межами.

Загальний підхід враховує документи, створені в Україні, в інших державах – про неї, а також документи, створені українцями, які безпосередньо не працювали в царині української культури або науки, але які зробили значний внесок у світову культуру. Отже, з того часу поняття У. концентрує масив первинної (книги, оригінали документів чи їхні копії) та вторинної інформації (систему картотек, каталогів, реєстрів, путівників, довідників, власне археографічну чи бібліографічну інформацію).

Подальший розвиток поняття У. відбувався у напрямі універсальності змісту, поступово виокремлювалися галузеві або видові форми джерел і використання їх у значенні: архівної (для реєстрації архівних документів), рукописної (для реєстрації рукописних книг і наукових бібліотек), бібліографічної (створення бібліографічної продукції), археографічної (створення археографічних довідників та інформаційних систем), музейної (для предметів музейної спадщини), біографічної (для біографічних досліджень) тощо.

Як пріоритетний напрям стала розвиватися зарубіжна україніка, що спирається на документальні масиви української діаспори. Розпочалася масштабна робота з реєстрації архівних джерел за рубежем та видання довідників (канадська, австрійська, британська, російська, білоруська архівна У. тощо). Українська національна книга та періодика вивчається у відділах національної бібліографії та зарубіжної У. в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського та Львівській національній бібліотеці імені В. Стефаника), а також в Національній парламентській бібліотеці України (нині Національна бібліотека Україна імені Ярослава Мудрого), обласних бібліотеках України. За період незалежності України створено велике коло спеціалізованих довідників, що містять документи та інформацію про український національний фонд першоджерел, що зберігаються в Україні та інших державах світу. Після затвердження “Національної програми “Закордонне українство” до 2005 р.” (2001), пріоритетною стала діяльність щодо переміщення в Україну документального спадку української діаспори, організації спеціальних колекцій у бібліотеках, архівах і музеях.

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського та Львівська національна наукова бібліотеки імені В. Стефаника, виступили ініціаторами створення найважливішої частини У. – ретроспективного Українського бібліографічного репертуару видань періоду до виникнення офіційної державної бібліографічної реєстрації. Ці дві книгозбірні, в яких зберігається основний фонд ретроспективних книжкових джерел українського походження, підготували спільний бібліографічний ресурс.

За період незалежності України бібліотеки, архіви та музеї всіх систем і відомств, архівні установи розпочали створювати відомчі довідники у галузі У. та віртуальної реконструкції фонду документів (архівних, бібліотечних, музейних). Видання та документальна спадщина видатних представників української діаспори стали органічною часткою фондів усіх національних і провідних бібліотек України, зокрема НБУВ, ЛННБ, Одеської національної наукової бібліотеки та ін. У відділі зарубіжної У. Інституту книгознавства НБУВ сьогодні зосереджений значний масив зарубіжних видань української діаспори. На сайтах бібліотек формуються ресурси книжкової У.

Проведено масштабну роботу з укладання низки фундаментальних багатотомних та окремих бібліографічних довідників (української рукописної книги, україномовної книги, книги в Україні, української періодики, картографії, образотворчих джерел, зарубіжної У. тощо). Обґрунтовано єдині теоретико-методичні та організаційні принципи цілісної системи інформації про сукупний документальний масив, створений у процесі історичного розвитку української нації, про український бібліографічний репертуар. Десятки книжкових, музейних архівних колекцій українських діячів діаспори та українознавчих центрів передано в Україну як вияв доброї волі з боку власників.

В архівній системі активно розвивається напрям реєстрації української архівної спадщини за рубежем. Із 2007 р. функціонує Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ), створений як координаційний центр з питань роботи з документами зарубіжної У., які зберігаються в інших державних архівах та архівних підрозділах організацій, громадських об’єднань і громадян, який обрав пріоритетним напрямом організацію передавання та повернення в Україну писемної історико-культурної спадщини зарубіжних українців та українських громад, введення до наукового, культурного та духовного обігу тих часток національної культурної спадщини, що зберігаються в Україні або були вивезені за її межі. Цей архів збирає документи архівного характеру, книжки та періодику, музейні предмети, формує спеціальні фонди та колекції.

Значну діяльність розвиває Міністерство культури України. Так, у фондах Музею української діаспори, що був створений в структурі Музею історії Києва (1999 р.) (зараз – Музей культурної спадщини), зосереджена значна кількість предметів мистецької спадщини видатних українців багатьох країн. До таких музеїв слід віднести Львівський історичний музей (відділ історії української діаспори) та багато інших.

ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА “УКРАЇНІКА” – ІНТЕГРОВАНИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕЛЕКТРОННИЙ ІНФОРМАЦІНИЙ РЕСУРС

У зв’язку з розвитком незалежної України створення ресурсу історичної та культурної спадщини українського народу стало одним із напрямів діяльності бібліотек, архівів, музеїв та інших інституцій, пов’язаних з національною пам’яттю, невід’ємною частиною національної бібліографії, археографії та архівознавства, музеєзнавства України в її широкому розумінні як ресурс національної документальної пам’яті.

Сьогодні ця масштабна робота набуває нової якості у зв`язку зі входженням суспільства в цифрову еру, коли документальний ресурс та відповідний науково-довідковий апарат активно інтегрується як в український інформаційний простір, так і в світову мережу. Ці реалії сучасного цифрового світу уможливили реалізацію ідеї створення інтегрованого ресурсу ”електронної Україніки” – зведеного бібліографічного та цифрового ресурсу усієї документальної спадщини України з організацією доступу до науково-довідкових, бібліографічних і текстових ресурсів, репрезентації оригіналів документів у цифровому форматі з широкими можливостями представлення на сайтах бібліотек та архівів, наукових установ у глобальній світовій мережі.

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського ініціювала та розпочала створення ресурсу “Електронна бібліотека “Україніка” основними завданнями якого є:

Мета проекту – акумулювати у цифровому форматі твори усіма мовами, незалежно від місця видання, про український народ, територію України та про всі народи, які жили або живуть на цій території. Це дозволить надати користувачам електронної бібліотеки знання про Україну, її народ, його історію, традиції та культуру, розбудовану політичну націю, сформовану нею державу; матеріали про природне, географічне середовище, демографічний, економічний, соціальний, освітній, науковий потенціал України, здобутки української нації, її місце у світовому цивілізаційному розвитку.

Принциповим в організації ресурсів електронної бібліотеки є впровадження єдиної системи організації знань на основі наукового довідково-пошукового апарату. Основні поняття представленої галузі знань супроводжуються іконографічною та довідково-енциклопедичною інформацією, що надає змогу визначити для кожного ресурсу його тематичні, територіальні, часові й інтелектуальні атрибути. Все це створює для дослідників умови ефективного пошуку джерел наукової інформації.

Основними джерелами поповнення ЕБ є електронні ресурси НБУВ, вільнодоступні мережеві електронні ресурси, українознавчі сайти та веб-ресурси наукових установ і культурних закладів, оцифровані видання із фондів НБУВ. Інтернет-ресурси включені в єдину пошукову систему ЕБ разом з іншими електронними документальними інформаційними джерелами.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про авторське право и суміжні права» від 23.12.1993 р. № 3792-ХІІ інформаційні ресурси електронної бібліотеки «Україніка» розміщуються для використання з навчальною та науковою некомерційною метою за умови обов’язкового зазначення авторства твору, без права подальшого повторного відтворення повних текстів документів.

Реалізація фундаментального науково-інформаційного проекту електронної бібліотеки «Україніка», яку започаткував генеральний директор НБУВ В. І. Попик, передбачає розкриття для українського і зарубіжного читача усієї величі та багатоманітності наукових, культурних, духовних надбань України. Такі документальні джерела культури, як рукопис, архівний документ, книга, музейна пам’ятка, артефакти матеріального та духовного розвитку суспільства завдяки створенню ресурсів на принципах сумісних інформаційних і цифрових технологій організують цілісний історико-культурний інформаційний простір, гарантують кваліфікований пошук та оперативний доступ до комплексів першоджерел інформації. Тим самим розвивається інтеграція ресурсів національної спадщини, відбувається залучення до наукового та культурного обігу документальної спадщини, поліпшуються умови фізичного збереження найбільш цінних документальних пам'яток і розвиток реставраційно-консерваційного напряму, формуються інтегровані загальнодоступні електронні інформаційні ресурси, поширюються знання про національну спадщину України, зростає розуміння єдності світової культури.

Дубровіна Л. А., Попик В. І., Лобузіна К. В.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Антонюк Т. Відділ зарубіжної україніки Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: пріоритети діяльності та перспективи розвитку Бібліотечний вісник. 2016. № 5 (235).
2. Дубровіна Л.А., Новохатський К. Є.. Ульяновський В. І. Архівна та рукописна Україніка : Матеріали розширен. міжвід. наради “Архівна та рукописна Україніка”, Київ, 17 жовт. 1991 р. К., 1992.
3. Архівна та рукописна Україніка : Міжвід. нарада у Києві (17 жовтн. 1991 р.). “Вісн. АН України”. 1992, № 1.
4. Архівні фонди ЦДАЗУ [Електронний ресурс]. Центральний державний архів зарубіжної україніки. – Режим доступу: http://tsdazu.gov.ua/index.php/ua/founds/archive.html
5. Архівна україніка у федеральних архівах Росії : реєстр архівних фондів / Держ. архів. служба України, УНДІАСД ; упоряд.: О. Коваль, М. Ковтун, Л. Ліствіна, О. Мельниченко, В. Пристайко, Р. Романовський. К., 2013.
6. Берковський В. Центральний державний архів зарубіжної україніки 2007 – 2012: підсумки та перспективи “Вісник ЦДАЗУ”: Вип. 1, К., 2012.
7. Боряк Г. В., Дубровіна Л. А., Кіржаєв С. М. Національна архівна інформаційна система (НАІС): актуальні проблеми “Архівної та рукописної Україніки” і шляхи створення зведеної бази даних на бібліотечні, музейні та архівні колекції. “ Бібл. вісн.” 1993, № 3/4.
8. Боряк Г. Національна архівна спадщина України та державний реєстр "Археографічна Україніка”: архівні документальні ресурси та науково-інформаційні системи. К., 1995.
9. Боряк Г. В. Зарубіжні архіви та зарубіжна україніка. В кн.: Архівознавство. К., 2008.
10. Боряк Т. Формування сучасного напрямку розвитку архівної україніки: розробка академічних та архівних проектів (1992–1998). “Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія”, 2012, № 3-4.
11. Дубровіна Л. А., Онищенко О. С. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті [Текст] / Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко. – Київ, 2009.

12. Дубровіна Л. А., Онищенко О. С. Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. 1918–1941. Київ, 1998.
13. Дубровіна Л. А., Степченко О. П. Концепція книжкового фонду україніки П. Я. Стебницького. “Рукописна та книжкова спадщина України”. К., 2003. Вип. 8.
14. Іваненко Б.В., Онищенко О.С., Сохань П.С. Державна програма «Книжкова спадщина України: створення бібліографічного реєстру та системи збереження і загальнодоступності» (ДКНТ, напрям 7.1.1) і її проект «Архівна та рукописна україніка». В кн.: Національна архівна інформаційна система «Архівна та рукописна україніка». Вип. 1, К., 1996.
15. Картографічна україніка (1945–2000) у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України: каталог / Укл. Т. М. Огородник, Н.В. Падюка. Львів, 2006.
16. Копанєва В. Концепція архівування "мережевої україніки" / В. Копанєва // Вісн. Кн. палати. – 2008. – № 4. – С. 29–34.
17. Лобузіна К. В. Фундаментальна електронна бібліотека "Україніка": технологічна організація та основні принципи управління інформаційними ресурсами // Бібліотека. Наука. Комунікація : матеріали Міжнар. наук. конф. (Київ, 06 – 08 жовтня 2015 р.). - К., 2015. – С. 18-23.
18. Матяш І. Концепція створення та функціонування національного реєстру «Архівна україніка». ”Студії з архівної справи та документознавства”. 2007. Т. 15.
19. Матяш І.Б. Галузева програма «Архівна україніка». “Студії з архівної справи та документознавства”. К., 2008.
20. Матяш І.Б. Архівна україніка в Канаді: історіографія, типологія, зміст. К., 2008.
21. Музей української діаспори. Музей історії міста Києва. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kyivhistorymuseum.org/filiali-museu/muzey-diaspori
22. Омельчук В. Національна бібліографія України: тенденції розвитку, проблеми розробки. “Бібл. вісн.” 1995. № 5.
23. Палієнко М. Архівні центри української еміграції: створення, функціонування, доля документальних колекцій. К., 2008.
24. Попик В. Створення фундаментальної електронної бібліотеки «Україніка» як складник формування національного гуманітарного інформаційного простору. “ Бібл. вісн.” 2014. № 6.
25. Попик В. Концептуальні засади розбудови фундаментальної національної електронної бібліотеки "Україніка", “Бібл. вісн”. 2015, № 2.
26. Супронюк О. Зарубіжна україніка: проблеми вивчення. “Бібл. вісн”. 1997. № 2.
27. Перелік фондів ЦДАЗУ http://tsdazu.gov.ua/ http://tsdazu.gov.ua/files/pdf/gazetu%20perelik.pdf
28. Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики : доп. та повідомлен. Міжнародної наукової конференції 25–26 серпня 1995 р. Львів, 1996.