Особливу увагу в цій статті зосереджено на тих компонентах богословського вчення про "справи Божі", де автори, які пишуть на теми релігії, розглядаючи уявлення про пряму божественну каузальність, неодмінно підіймають питання модусу реальності чуда та міри відповідності суджень про безпосередні творчі акти Бога реальному стану справ. Використано такі методи пізнання: загальнофілософські, спеціальні загальнонаукові та окремо наукові теоретичні методи. Автор слідував принципу об'єктивності, історизму, застосовував каузальний аналіз і типологічний метод дослідження. Аналіз сучасних релігійних концепцій чуда безпомилково свідчить про те, що для теології зусилля навіть самого допитливого розуму в справі осягнення дій Божих у світі часом стикаються з нездоланними, самою вірою визначеними кордонами, а будь-який, навіть найзухваліший пізнавальний акт призупиняє свій поступ перед його (чуда) містичним, непізнаваним ядром. У цьому ключі чудо богословами витлумачується не як загадка або містифікований ребус, що їх із часом є сподівання розв?язати чи розплутати, а як незбагненна таємниця, ключі від якої перебувають у позахмарних інституціях, вимірах чистої абстракції. І безсумнівним мірилом тих меж, за які не може сягнути розум у "питанні чуда", на глибоке переконання релігійних ідеологів, є проблема "вузла причинності", у широкому розумінні - проблема модальності божественних дій у світі. За відсутності ж пояснення цього кола питань, без яких годі й сподіватися пролити світло розуміння на питання модусу реальності чуда, будь-які концептуалізації останнього не зможуть виконати ту роль, яка їм відводиться, а саме - зробити переконливим і життєздатним учення про дієвого Бога, здатного творити неможливе.

  Повний текст PDF - 436.566 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"