Гостра декомпенсація серцевої недостатності (ГДСН) суттєво погіршує найближчий та віддалений прогноз у хворих із хронічною серцевою недостатністю, асоціюється зі значним погіршенням якості життя та витратами на стаціонарне й амбулаторне лікування. До найважливіших патофізіологічних механізмів розвитку та прогресування ГДСН належить генералізована вазоконстрикція, а також взаємодія між прогресивним зниженням серцевої діяльності та гострим підвищенням системного судинного опору, тобто так звана невідповідність післянавантаження. Це призводить до зниження серцевого викиду та збільшення тиску наповнення лівого шлуночка. Збільшення тиску наповнення лівого шлуночка, своєю чергою, зумовлює різке збільшення венозної легеневої гіпертензії і, отже, підвищення тиску в легеневих капілярах, що викликає ексудацію рідини із судин в інтерстицій легень і альвеоли, застій у легенях і задуху. Основні патогенетично обгрунтовані напрямки лікування ГДСН і застосування петльових діуретинів та вазодилататорів. Проте останні часто використовують недостатньо широко. Незважаючи на тривалу історію застосування вазодилататорів, фундаментальна доказова база щодо їх профілю безпеки за ГДСН залишається обмеженою. Дані про використання вазодилататорів у чинних стандартах лікування базуються насамперед на експертній думці, а не на результатах великомасштабних клінічних випробувань. Стисло розглянуто найважливіші дані про досвід застосування вазодилататорів у разі ГДСН на основі результатів найбільших багатоцентрових досліджень, проведених у цій сфері.

  Повний текст PDF - 890.977 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"