Ефективність базисного комплексного лікування у досягненні цільових показників артеріального тиску, динаміки ремоделювання плечової артерії та ендотеліальної дисфункції у хворих на гострий інфаркт міокарда з елевацією сеґмента ST з коморбідною артеріальною гіпертензією (проспективне спостереження упродовж двох років)

Денесюк, О. В.

У хворих із артеріальною гіпертензією (АГ) постійне підвищення артеріального тиску (АТ) асоційова не з ремоделюванням судин і зі структурним зменшенням просвіту артерій у результаті потовщення медіального шару. Ця проблема набуває особливої актуальності у хворих із перенесеним інфарктом міокарда (ІМ), у яких вже спостерігається ендотеліальна дисфункція (ЕД). Тому вивчення впливу базисного комплексного лікування на досягнення цільових показників АТ, динаміки ремоделювання плечової артерії (ПА) та ЕД у хворих після перенесеного гострого ІМ з коморбідною АГ є надзвичайно актуальним. Мета дослідження - визначити ефективність базисного комплексного лікування в досягненні цільових показників АТ, динаміки ремоделювання ПА та ЕД у хворих на гострий ІМ з елевацією сегмента ST (ГІМnST) з коморбідною АГ упродовж двох років. Обстежено 22 чоловіків після перенесеного ГІМnST у поєднанні з АГ. Перенесений другий ІМ в анамнезі визначався у 7 (31,8 %), серцева недостатність I - III функціональних класів - у 100,0 % випадків. Хворим проводили загальноклінічне обстеження: ЕКГ, ЕхоКГ, визначали ліпідний спектр крові, під час доплерографії ПА застосовували проби з реактивною гіперемією. Лікування тривало 2 роки: застосовували інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту периндоприл дозою 5,0 - 10,0 мг/добу, <$Ebeta>-адреноблокатор бісопролол - 5,0 - 10,0 мг/добу, гіполіпідемічний препарат аторвастатин - 20,0 мг/добу, ацетилсаліцилову кислоту - 75,0 мг/добу. У обстежених хворих до лікування виявлено достовірне збільшення товщини комплексу інтима-медіа (ТКІМ) і зниження ендотелійзалежної вазодилатації (ЕЗВД), що свідчить про виникнення ремоделювання ПА та ЕД. Після дворічного лікування спостерігали позитивну динаміку. Цільовий рівень АТ досягнуто у 100,0 %, зафіксовано достовірне зменшення ТКІМ, збільшення ЕЗВД та поліпшення їх ступенів, що свідчить про позитивну динаміку ремоделювання ПА, ЕД під впливом терапевтичних заходів. Висновки: у хворих після перенесеного ГІМ у поєднанні з АГ досягнення цільового рівня АТ за оптимального дворічного лікування наростало поступово - через 6 міс. визначалось у 70,0 %, через 12 міс. - у 93,8 %, через 24 міс. - у 100,0 %. У обстежених хворих до лікування визначали достовірне збільшення ТКІМ і зниження ендотелійзалежної вазодилятації ПА. Після лікування через 6, 12 і 24 міс. визначалась тенденція до поліпшення показника ремоделювання ПА та ЕД. Індивідуальний аналіз ступенів порушень показників ремоделювання ПА, незважаючи на невелику кількість обстежених осіб, показав тенденцію до зменшення кількості хворих із II (помірним) ступенем товщини комплексу інтима-медіа та III (значного) ступеня ендотелійзалежної вазодилятації в результаті переходу в менш виражений ступінь, що свідчить про позитивну динаміку ремоделювання ПА, ендотеліальної функції та ефективність лікування.


	Наукова періодика України		Львівський клінічний вісник