Частота виникнення троакарних гриж (ТГ) після лапароскопічної холецистектомії становить 3,4 - 6,7 %. До локальних чинників ризику їх утворення належать розмір і тип троакара, місце його введення, розширення троакарних ран і помилки під час їх зашивання, інфекція троакарної рани, а до загальних - похилий вік хворого, ожиріння, цукровий діабет, анемія, імуносупресивний стан тощо. За використання троакарів великого діаметра (10,0 - 12,0 мм) часто виникає ТГ. Клінічні дослідження також довели, що тупі троакари утворюють меншу рану у порівнянні з косими й відповідно зменшується ризик появи ТГ. Застосування гострих троакарів супроводжується виникненням гриж у 1,83 % хворих, тоді як тупих (конічних) - у 0,17 %. Параумбілікальна ділянка є найчастішим (у 75,7 %) місцем утворення ТГ, зокрема, після лапароскопічної холецистектомії. Здебільшого це зумовлено не тільки розширенням троакарної рани для видалення жовчного міхура з черевної порожнини, але й особливостями анатомічної будови цієї ділянки. На параумбілікальній ділянці вище та нижче пупка є розширення білої лінії і діастаз прямих м'язів живота (ПМЖ), що робить цю ділянку механічно слабкою й може створювати передумови для виникнення ТГ. Крім цього, апоневроз і м'язи параумбілікальної ділянки тонші у порівнянні з іншими ділянками білої лінії живота. Алопластика ТГ, поєднаних із діастазом ПМЖ, супроводжується високою частотою (10,0 - 25,0 %) рецидивів. Це зумовлено тим, що під час зміцнення троакарного дефекту імплантатом діастаз прямих м'язів часто не ліквідують, а біла лінія стає ще слабшою. Це призводить до рецидиву грижі по краю фіксації імплантата. Мета роботи - визначити ефективний метод алопластики параумбілікальних ТГ, поєднаних із діастазом ПМЖ, з урахуванням чинників ризику їх рецидиву. Проаналізовано результати алопластики ТГ, поєднаних із діастазом прямих м'язів, у 56 пацієнтів (38 жінок (67,9 %) і 18 чоловіків (32,1 %)) віком від 30 до 75 років. Залежно від методики алопластики хворих було розподілено на 2 групи. Групи були порівнянні за розміром ТГ, шириною діастазу прямих м'язів, віком і статтю. До першої групи (порівняння) увійшли 29 хворих, яким виконано преперитонеальну алопластику без ліквідації діастазу ПМЖ. Другу групу (основну) утворили 27 хворих, яким проведено герніопластику за методикою sublay із ліквідацією діастазу ПМЖ та укріпленням білої лінії живота від мечоподібного відростка - на 3,0 - 4,0 см нижче пупка. Післяопераційні ускладнення спостерігали у трьох хворих (10,3 %) групи порівняння, в основній групі рецидивів захворювання не зафіксовано (<$Echi sup 2 ~=~2,95>, p = 0,0858). У хворих групи порівняння вони частіше виникали у віці понад 60 років, за наявності високого індексу маси тіла (>> 45,0 кг/м<^>2), довжини розрізу апоневрозу під час первинної лапароскопії >> 45,0 мм, за значних порушень функції зовнішнього дихання і серцево-судинної системи. Але суттєвим чинником ризику рецидиву троакарних параумбілікальних гриж виявилося тільки значне порушення гемодинаміки у хворих групи порівняння. Висновки: добрі результати хірургічного лікування троакарних параумбілікальних гриж, поєднаних із діастазом ПМЖ, з використанням алопластичних матеріалів одержано за умов використання методики sublay із ліквідацією діастазу.

  Повний текст PDF - 153.32 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"