Розглянуто практику мовної діяльності Т. Г. Шевченка з погляду відповідності засобів вираження думки літературним нормам. Доведено, що говіркові явища, поширені в мовній практиці Т. Г. Шевченка, відображають процеси становлення мовного узусу. Усі вони засвідчують варіантність літературної норми як факт історії. Часове прочитання літературної спадщини Т. Г. Шевченка виявляє гетерогенний характер правил вимови, написання й уживання слів та їх форм, актуалізує питання про прив'язаність художнього стилю до розмовного джерела, фольклорних текстів. Функціональна активність варіантів, які не стали літературною мовою, порівняно з тими, що набули статусу нормативних, у творах Т. Г. Шевченка невелика, що відбиває фольклорну традицію нівеляції локальних особливостей, коли зазвичай перевага належить тому варіантові, який єднає діалекти.

  Повний текст PDF - 315.79 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"