Мета роботи - оцінити з ризик-орієнтованих позицій різні варіанти хірургічного лікування пацієнтів із папілярного раку щитоподібної залози (ПРЩЗ) за умов Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. Проведено ретроспективний аналіз даних пацієнтів, яким було виконано оперативне втручання на щитоподібній залозі у відділі ендокринної хірургії УНПЦЕХ, ТЕОІТ із післяопераційним діагнозом папілярної мікрокарциноми щитоподібної залози (ПМКЩЗ) за період з січня 2001 по січень 2016 р. Групи порівняння було сформовано за обсягом оперативного втручання: 1-ша група - ГТЕ і центральна дисекція (ЦД) шиї, 2-га група - ТЕ і ЦД, 3-тя група - ОТЕ і ЦД. Обстеження пацієнтів у післяопераційний період проводили шляхом рутинного клінічного, лабораторного та ультразвукового досліджень. Здійснено аналіз клінічних і гістологічних особливостей основного захворювання (наявність мультифокальних вогнищ, метастазів у лімфатичних вузлах), тривалості оперативного втручання, а також клінічних результатів, таких як частота розвитку ранніх специфічних післяопераційних ускладнень (парез внутрішніх м'язів гортані, зумовлений гіпопаратиреозом, гіпокальціємія), ступінь компенсації тиреоїдної недостатності, частота рецидивів. Результати оперативного втручання з приводу ПМКЩЗ проаналізовано у 1050 пацієнтів. Сформовано 1-шу, 2-гу і 3-тю групи склали 493, 384 і 173 пацієнти відповідно, яким виконано ГТЕ з ЦД, ТЕ з ЦД і ОТЕ з ЦД відповідно. Вогнища монофокального папілярного раку мали розміри <$E7,6~symbol С~1,8>, <$E7,9~symbol С~0,9> та <$E7,8~symbol С~1,6> мм відповідно. Показники частоти рецидиву захворювання в усіх групах статистично не відрізнялися. У 1-й групі виявлено 7 випадків рецидиву (5 - контралатеральна мультифокальна ПМКЩЗ, 2 - локорегіонарні метастази); у групах пацієнтів після тотальної та остаточної тиреоїдектомії показники частоти локорегіонарних метастазів були порівнянні. У 1-й групі частота випадків післяопераційного одностороннього парезу м'язів гортані була достовірно нижчою, ніж у 2-й та 3-й групах (1,8 проти 7,1 проти 9,2 % відповідно; p << 0,01). Явища гіпокальціємії не спостерігалися у 1-й групі, натомість у 2-й групі їх частота становила 20,6 % (p << 0,001), у 3-й групі - 21,4 % (p << 0,001). ГТЕ у порівнянні з ОТЕ потребує майже вдвічі менше часу на проведення операції та втричі меншої середньодобової дози тироксину для досягнення еутиреоїдного стану. Висновки: гемітиреоїдектомія, доповнена ЦД шиї, є ефективним і безпечним методом хірургічного лікування пацієнтів із ПМКЩЗ. Остаточна тиреоїдектомія у групі низького ризику рецидиву захворювання не є обов'язковою. Удосконалення доопераційного обстеження та інтраопераційної діагностики для виключення пацієнтів із високим ризиком рецидиву захворювання має першорядне значення для досягнення оптимальних результатів лікування.Мета роботи - оцінити з ризик-орієнтованих позицій різні варіанти хірургічного лікування пацієнтів із папілярного раку щитоподібної залози (ПРЩЗ) за умов Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. Проведено ретроспективний аналіз даних пацієнтів, яким було виконано оперативне втручання на щитоподібній залозі у відділі ендокринної хірургії УНПЦЕХ, ТЕОІТ із післяопераційним діагнозом папілярної мікрокарциноми щитоподібної залози (ПМКЩЗ) за період з січня 2001 по січень 2016 р. Групи порівняння було сформовано за обсягом оперативного втручання: 1-ша група - ГТЕ і центральна дисекція (ЦД) шиї, 2-га група - ТЕ і ЦД, 3-тя група - ОТЕ і ЦД. Обстеження пацієнтів у післяопераційний період проводили шляхом рутинного клінічного, лабораторного та ультразвукового досліджень. Здійснено аналіз клінічних і гістологічних особливостей основного захворювання (наявність мультифокальних вогнищ, метастазів у лімфатичних вузлах), тривалості оперативного втручання, а також клінічних результатів, таких як частота розвитку ранніх специфічних післяопераційних ускладнень (парез внутрішніх м'язів гортані, зумовлений гіпопаратиреозом, гіпокальціємія), ступінь компенсації тиреоїдної недостатності, частота рецидивів. Результати оперативного втручання з приводу ПМКЩЗ проаналізовано у 1050 пацієнтів. Сформовано 1-шу, 2-гу і 3-тю групи склали 493, 384 і 173 пацієнти відповідно, яким виконано ГТЕ з ЦД, ТЕ з ЦД і ОТЕ з ЦД відповідно. Вогнища монофокального папілярного раку мали розміри <$E7,6~symbol С~1,8>, <$E7,9~symbol С~0,9> та <$E7,8~symbol С~1,6> мм відповідно. Показники частоти рецидиву захворювання в усіх групах статистично не відрізнялися. У 1-й групі виявлено 7 випадків рецидиву (5 - контралатеральна мультифокальна ПМКЩЗ, 2 - локорегіонарні метастази); у групах пацієнтів після тотальної та остаточної тиреоїдектомії показники частоти локорегіонарних метастазів були порівнянні. У 1-й групі частота випадків післяопераційного одностороннього парезу м'язів гортані була достовірно нижчою, ніж у 2-й та 3-й групах (1,8 проти 7,1 проти 9,2 % відповідно; p << 0,01). Явища гіпокальціємії не спостерігалися у 1-й групі, натомість у 2-й групі їх частота становила 20,6 % (p << 0,001), у 3-й групі - 21,4 % (p << 0,001). ГТЕ у порівнянні з ОТЕ потребує майже вдвічі менше часу на проведення операції та втричі меншої середньодобової дози тироксину для досягнення еутиреоїдного стану. Висновки: гемітиреоїдектомія, доповнена ЦД шиї, є ефективним і безпечним методом хірургічного лікування пацієнтів із ПМКЩЗ. Остаточна тиреоїдектомія у групі низького ризику рецидиву захворювання не є обов'язковою. Удосконалення доопераційного обстеження та інтраопераційної діагностики для виключення пацієнтів із високим ризиком рецидиву захворювання має першорядне значення для досягнення оптимальних результатів лікування.

  Повний текст PDF - 496.173 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"