Перинатальна психологія - унікально новий напрямок розвитку психології, що є дуже затребуваний в сучасній медичній практиці. Частота перинатальних уражень нервової системи (НС) в Україні складає від 16 до 43 % всіх захворювань дітей першого року життя, з них гіпоксично-ішемічні ураження НС - від 47 до 60 %. Вкрай важливе значення мають психологічні особливості прийняття батьками хворих дітей. Виявлено, що рання та високоякісна взаємодія між батьками і дитиною має позитивний вплив на когнітивний і соціальний розвиток дитини. Робота психолога має бути направлена на роботу з емоціями батьків для зменшення емоційної напруги, рівня стресу та формування позитивної установки відносно виходжування немовляти. Рекомендують проводити короткочасні сеанси психотерапії. Одним із напрямків якої є позитивна психотерапія, що спрямована на виявлення та активізацію певних можливостей для подолання складних ситуацій і хвороб. Важливо забезпечити комунікацію батьків з лікарями неонатологами, неврологами, реаніматологами. Коли інвалідності дитини уникнути не вдасться, батьки переживають повторну трагедію. Відразу після повідомлення діагнозу - шок та невизначеність, панічний жах перед невідомим. Далі настає поступове протиріччя між розумінням проблеми на раціональному рівні та її неприйняття нарівні емоцій і почуттів. Наступним етапом є агресія, що проявляється емоційними спалахами і спрямована на оточуючих. Поступово приходить віра у зцілення, помилковість діагнозу, змінює її депресія, і, на кінець, настає період прийняття факту порушення розвитку, поява інтересу до навколишнього середовища, відкриття нових можливостей самореалізації. Дослідники вказують на високу частоту (до 80 %) стійких дисадаптаційних реакцій у таких сім'ях. Фахівцям слід працювати над тим, щоб матір зуміла побачити те, якою є дитина, її особистість в усій багатогранності, а не сфокусувала увагу на чомусь одному. У батьків особливої дитини є певні загальні особливості особистості - сенситивність та гіперсоціалізація, контрасне поєднання яких сприяє виникненню внутрішнього морально-етичного конфлікту. Наступна особливість - захисний характер сутність відкритості, безпосередності, поводження (відсутність відкритості, безпосередності, невимушеності в спілкуванні), що зумовлено психотравмуючим досвідом міжособистісних відносин. Матері дитини-інваліда гостро відчувають потребу в авторитетній фігурі, на яку могли б обпертися у своєму нещасті. Великою підтримкою є можливість спілкування з іншими батьками хворих дітей. Висновки: народження дитини з пораженням ЦНС сприймається як велика трагедія і супроводжується стресовим станом матері та членів сім'ї; важливо, щоб працювала мультидисциплінарна група спеціалістів вже у пологовому будинку, яка здатна запропонувати батькам етапи подальшої терапевтичної співпраці та програму адекватної реабілітації; наслідки перинатального ураження НС - складна біопсихосоціальна реальність, яка викликає цілий комплекс психологічних реакцій у матері дитини. Нерозуміння та недооцінка психосоціального компоненту інвалідності дитини та негативних психологічних реакцій матері може призвести до блокування життя та втрати позитивних наявних можливостей як у дитини, так і в матері.

  Повний текст PDF - 427.687 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"