Мета роботи - оцінити стан часових показників варіабельності серцевого ритму (ВСР) під впливом комплексного лікування з включенням омега-3 поліненасичених жирних кислот (омега-3 ПНЖК) у хворих із різними формами фібриляції передсердь (ФП) та із серцевою недостатністю (СН) залежно від наявності інсулінорезистентності. Обстежено 73 хворих з ФП, СН ФК I - II NYHA та з метаболічним синдромом (МС): пароксизмальна форма - у 18-ти, переметуюча - у 11-ти, перманентна - 44-х; СН ФК I - у 15-ти, СН ФК II - 58-ми випадках. Окрім базової стандартної антиаритмічної терапії 25 хворих одержували аспірин (АСК) (1 група), 23 - омега-3 ПНЖК (2 група) і 25 - АСК + L-аргінін (3 група). Проведено пероральний глюкозотолерантний тест (ПГТТ) з паралельним визначенням глюкози (глюкозооксидазний метод) та ендогенного інсуліну (ЕІ) (імуноферментний метод) у плазмі крові, холтерівське моніторування електрокардіограми (ХМ ЕКГ) із оцінкою часових показників ВСР до та через 2 міс комплексного лікування. Контроль - 20 практично здорових осіб. Встановлено, що у хворих із ФП, СН ФК I - II NYHA та з інсулінорезистентністю характерними є порушення часових показників ВСР із підвищенням тонусу симпатичної нервової системи за оцінкою SDANN та зниження тонусу парасимпатичної ланки - за RMSSD тa pNN50. Після лікування відзначено позитивну динаміку показників ВСР різної інтенсивності залежно від схеми лікування. У хворих із реактивною (через 2 год після навантаження глюкозою) та спонтанною (натще) гіперінсулінемією виявлено зниження частоти серцевих скорочень (ЧСС) на 16,88 % (1 група); 23,88 % (2 група) та 17,90 % (3 група) у порівнянні із базальними рівнями (p1 << 0,05). Досягнуто відновлення синусового ритму за пароксизмальної форми ФПР у 5-ти (27,77 %) випадках. У решти 13-ти (72,22 %) випадках пароксизмальна форма ФП перейшла у переметуючу. За переметуючої та перманентної форм досягнуто нормосистолічного варіанта перебігу ФП. У разі СН ФК I показник ЧСС суттєво не змінювався (p1 << 0,1), за СН ФК II - знижувався майже на 20 % в 2 та 3 групах (p1 << 0,05). У разі гіперінсулінемії показник RMSSD мав тенденцію до збільшення у 1 групі (p1 << 0,1), збільшувався на 24,29 % (2 група); 22,91 % (3 група) (p1 << 0,05), за СН ФК II - у 1,5 разу у порівнянні із базальними рівнями (p1 << 0,05). Аналогічну направленість та інтенсивність змін виявлено для показника pNN50. Показник SDANN за пароксизмальної форми ФП знизився у 8 (44,44 %) випадках, у решти 10-ти (55,55 %) виявлено лише тенденцію до зниження (p1 << 0,1). У разі персистуючої та перманентної ФП у 24-х (43,63 %) випадках показник SDANN знизився на 17,21 % (p1 << 0,05). У решти 31-го (56,36 %) хворого була тенденція до зниження цього показника у порівнянні з базальним рівнем та показником у хворих 1 групи (p1 << 0,1; p2 << 0,1). Показники SDNN та SDNNind у всіх хворих достовірно не змінювалися у порівнянні з базальними рівнями (p1 << 0,1). Висновки: для хворих із ФП та інсулінорезистентністю характерним є порушення ВСР за часовими параметрами із підвищенням тонусу симпатичної нервової системи за показником SDANN та зниженням тонусу парасимпатичної ланки за рівнем RMSSD та pNN50. Під впливом лікування відновлюється баланс між ланками вегетативної нервової системи (ВНС) зі збільшенням парасимпатичної активності за показниками RMSSD та pNN50 із паралельним зниженням активності симпатичної ланки ВНС за показником SDANN. Ефективність лікування хворих з ФП та інсулінорезистентністю є вищою під впливом омега-3 ПНЖК у порівнянні з монотерапією АСК та АСК + L-аргінін.

  Повний текст PDF - 1.909 Mb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"