Згідно з класичною парадигмою, турбулентна течія представляється як суперпозиція повністю впорядкованого середнього руху і повністю хаотичної турбулентності, природа якої визначається колмогоровським прямим каскадом кінетичної енергії за напрямом від великих вихорів до менших. Відповідно до цього головними інструментами моделювання турбулентності служать концепція градієнтного перенесення (за аналогією з молекулярним перенесенням), теорія інерційного інтервалу в спектрах турбулентних флуктуацій і, в атмосферних моделях, теорія подібності Моніна - Обухова. Подібний підхід задовільно описує великий клас нейтрально стратифікованих течій у природі і в інженерних установках. Проте він погано пристосований до типових для атмосфери і океану дуже стійких і, особливо, конвективних течій. Ключова проблема полягає в тому, що, крім звичайної турбулентності з її прямим каскадом, в геофізичних течіях майже завжди присутній особливий тип хаотичних рухів, упущений у класичній парадигмі. Ці рухи, для яких пропонується назва "Дивна турбулентність", характеризуються зворотним каскадом - від менших вихорів до великих, що веде до самоорганізації у формі довгоживучих великомасштабних структур, які співіснують із звичайним середнім рухом. Запропонована альтернативна парадигма містить дивну турбулентність і організовані структури разом з середнім рухом і звичайною турбулентністю.

  Повний текст PDF - 214.609 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"