Наведено аналіз літературних джерел щодо зв'язку хронічного панкреатиту біліарного генезу та ожиріння. При ожирінні спостерігаються дисгормональні розлади з утворенням надмірної кількості гормонів, що мають прозапальні властивості, та зниження кількості гормонів, що мають протизапальні властивості. Це супроводжується підтриманням і наростанням хронічного запального процесу у підшлунковій залозі (ПЗ), також підвищується ризик виникнення ускладнень. Ожиріння знижує зовнішньосекреторну функцію ПЗ внаслідок жирового переродження ацинарних клітин, призводить до атеросклерозу судин із наступним погіршенням трофіки ПЗ. При ожирінні спостерігається підвищений синтез та екскреція холестерину з жовчю, що супроводжується підвищенням її літогенності з утворенням біліарного сладжу та конкрементів.Останніми роками зросла увага до інфекційного агента, вплив якого може призвести до розвитку запального процесу в підшлунковій залозі. Значне поширення вірусного гепатиту С (ВГС) серед населення, різноманітність його позапечінкових проявів обумовлюють актуальність проблеми. Недостатність розробки питань первинної та вторинної профілактики хронічного панкреатиту (ХП) мотивує до глибшого вивчення механізму його розвитку на тлі ВГС. Мета роботи - вивчити клінічний перебіг ХП у хворих із супутнім ВГС. Обстежено 57 хворих на ХП із супутнім ВГС. Групу порівняння становили 20 осіб, хворих на ХП. Для встановлення клінічного діагнозу ХП і ВГС усі хворі були обстежені згідно з протоколами, затвердженими наказами МОЗ України N 638 від 10.09.2014 і N 729 від 18.07.2016. Діагноз ХП і ВГС верифікувано на підставі даних анамнезу захворювання, клінічних проявів і результатів досліджень. Загальноклінічні т біохімічні обстеження проводили хворим на ХП у фазі загострення та нестійкої ремісії, хворим із ВГС - у фазі стійкої ремісії. У клінічному перебігу ХП із супутнім ВГС провідне місце посідали больовий, диспептичний синдроми та порушення випорожнення, що були більш вираженими, ніж у групі порівняння (вірогідна відмінність від показників II групи). У хворих на ХП із супутнім ВГС виявили анемію легкого ступеня, зниження рівня загального білка в крові, гіпербілірубінемію, гіперхолестеринемію, підвищення рівня ферментів аланінамінотрансферази й аспартатамінотрансферази, підвищення рівнів амілази крові та діастази сечі (вірогідна відмінність щодо II групи). У хворих на ХП із супутнім ВГС показник копрограми становив (5,20 +- 0,82) балу, а у хворих на ХП - (3,10 +- 0,32) балу (виявлено значно гірші показники, більш виражений запальний синдром і дисбактеріоз). У двох досліджуваних групах переважала стеаторея II типу. Глибина структурних змін у підшлунковій залозі за даними ультразвукового дослідження в групі хворих на ХП із супутнім ВГС становила (2,56 +- 1,10) балу, що відповідає процесу середнього ступеня тяжкості. У контрольній групі ступінь ураження становив (1,90 +- 0,60) балу. На підставі оцінки даних дослідження встановлено негативний вплив супутнього ВГС на перебіг ХП.Проаналізовані особливості стану вегетативної нервової системи у хворих на хронічний панкреатит (ХП). Проведені дослідження довели, що наявність вегетативної дисфункції (ВД) ускладнює перебіг хронічного панкреатиту. Усі органи та системи нашого тіла знаходяться під постійним контролем вегетативної нервової системи. Проблема хронічного панкреатиту залишається однією з найбільш актуальних проблем у сучасній гастроентерології. Незважаючи на впровадження нових методів, спостерігається низька ефективність лікування ХП, що, ймовірно, зумовлено недостатністю знань про певні механізми патогенезу, зокрема щодо ролі ВД в розвитку і прогресуванні ХП. Отже, особливості стану вегетативної нервової системи при хронічному панкреатиті становлять значний науковий інтерес. Мета роботи - вивчити ступінь вегетативних порушень та їх клінічний перебіг у хворих із хронічним панкреатитом. Обстежено 45 пацієнтів з ХП, які проходили лікування у денному стаціонарі та гастроентерологічному відділенні Тернопільської міської клінічної лікарні № 2. Діагноз "хронічний панкреатит" встановлювали на основі клінічного протоколу, прийнятого згідно із наказом № 638 МОЗ України від 10.09.2014 р. Загальноклінічні - біохімічні обстеження проводили хворим на ХП у фазі загострення та нестійкої ремісії (10 - 14 день перебування в умовах денного стаціонару). За даними опитувальника Вейна, у 91,1 % (n = 41) хворих на ХП виявлено ознаки вегетативної дисфункції, що супроводжувалось найбільш вираженими диспептичним ((3,2 +- 1,0) бала) та больовим ((2,9 +- 1,3) бала) синдромами за даними гастроентерологічного опитувальника (GSRS). Наявність вегетативної дисфункції у хворих на ХПсупроводжувалась підвищенням реактивної (середнє значення - (45,0 +- 5,7)) та особистісної (середнє значення - (43,0 +- 5,2)) тривожності, а також зростанням нейротизму (середнє значення - (14,7 +- 2,4)) у 75,6 % хворих. У хворих на ХП з ВД за індексом Кердо констатовано переважання стану ваготонії (56 %) над симпатикотонією (31 %) при рівні ейтонії 13 %. За результатами кліноортостатичної проби в 13 % пацієнтів з ХП встановлено нормальну реакцію гемодинаміки на її проведення, у 6,5 % - гіперсимпатикотонічний і гіпердіастолічний варіанти, у 74 % - асимпатикотонічний, що вказує на виснаження компенсаторних механізмів регуляції вегетативного тонусу. Висновки: за оцінкою даних дослідження, встановлено негативний вплив вегетативної дисфункції на перебіг хронічного панкреатиту.

  Повний текст PDF - 263.021 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"