Зазначено, що у літературі повідомлялося, що концентрації сироваткових пепсиногенів наростають під час прийому інгібіторів протонної помпи (ІПП). Однак величину цих змін остаточно не оцінено. Вивчено зміни рівнів пепсиногену I (ПГ-1) і пепсиногену II (ПГ-2) на тлі терапії омепразолом, що приймали перед сніданком у подвійній стандартній дозі (40 мг). Режим призначення ІПП повністю відповідає звичайному ІПП-тесту. Було дві групи хворих: 1-ша (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба) - 10 жінок і 9 чоловіків, середній вік <$E (52,37~symbol С~3,25)> року; 2-га (функціональна диспепсія) - 11 жінок і 8 чоловіків, середній вік <$E (48,37~symbol С~3,56)> року. З'ясовано, що в 1-й групі рівень ПГ-1 збільшувався з <$E (141,90~symbol С~7,99)> до <$E (177,61~symbol С~7,81)> мкг/л, у 2-й групі - з <$E (115,02~symbol С~10,16)> до <$E (152,37~symbol С~12,33)> мкг/л (<$E p~<<~0,05>). Рівень ПГ-2 змінювався аналогічно. У 1-й групі рівень ПГ-2 підвищувався з <$E (21,65~symbol С~3,13)> до <$E (32,64~symbol С~3,42)> мкг/л, у 2-й групі - з <$E (14,84~symbol С~1,64)> до <$E (23,55~symbol С~2,37)> мкг/л (<$E p~<<~0,05>). У шести випадках абсолютне збільшення ПГ-1 не сягало порогового значення 7,0 мкг/л, визначеного як рівень недостатньої ацидоінгібіції. Двоє з цих пацієнтів мали атрофічний гастрит (ПГ-1 <$E <<~50> мкг/л, співвідношення ПГ-I/ПГ-II <$E <<~3,0>), у решти чотирьох пацієнтів не було атрофічного гастриту, але в половині випадків вони не реагували адекватно на прийом ІПП. Виявлено вірогідну кореляцію між підвищенням рівня ПГ-1 і зникненням рефлюксних скарг, оцінених за динамікою RS-кластера опитувальника GSRS.

  Повний текст PDF - 434.173 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"