Мета роботи - провести порівняльну оцінку ефективності різних типів антигіпертензивної терапії у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) й ожиріння на підставі дослідження динаміки показників вуглеводного, ліпідного, адипокінового обмінів і структурно-функціональних параметрів серця. У дослідженні взяли участь 70 хворих на АГ із супутнім ожирінням. Дизайн дослідження складався з наступних етапів: I етап - усім хворим на АГ й ожиріння призначався раміприл у добовій дозі 5 мг. За 2 тиж проводився контроль артеріального тиску (АТ): 26 хворих (37,14 %) досягли цільових рівнів АТ (0,05). У пацієнтів 1-ї групи через 3 міс лікування відбулись такі зміни: рівень систолічного АТ знизився на 24,93 %, діастолічного АТ - на 14,15 %, інсуліну - на 26,69 %, індексу HOMA - на 24,42 %, несфатину-1 - на 27,67 %, холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності - на 26,98 %, тригліцеридів - на 28,15 %, кінцевого сиастолічного об'єму - на 18,73 %, кінцевого діастолічного об'єму - на 35,27 %, кінцевий систолічний розмір - на 26,80 %, кінцевий діастолічний розмір - на 35,13 %, товщина міжшлуночкової перегородки - на 6,08 %, а рівні ірисину та холестерину ліпопротеїдів високої щільності, навпаки, підвищились на 48,15 % і 22,30 % відповідно (p << 0,05). На тлі лікування раміприлом у комбінації з лерканідипіном відзначено зменшення рівнів систолічного АТ на 26,06 %, діастолічного АТ - на 15,78 %, інсуліну - на 44,26 %, індексу HOMA - на 45,59 %, несфатину-1 - на 55,94 %, холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності - на 35,59 %, тригліцеридів - на 41,67 %, кінцевого систолічного об'єму - на 19,54 %, кінцевого діастолічного об'єм - на 38,52 %, кінцевий систолічний розмір - на 24,61 %, кінцевий діастолічний розмір - на 31,70 % і підвищення рівня ірисину - на 57,28 %, холестерину ліпопротеїдів високої щільності - на 28,22 % (p << 0,05). Отже, проведене дослідження довело ефективність використання обох схем лікування у хворих на АГ й ожиріння за рахунок позитивного впливу на показники вуглеводного, ліпідного та адипокінового обмінів, а також морфофункціональні параметри серця у вигляді зменшення інсулінемії, ступеня інсулінорезистентності, несфатинемії, зменшення проатерогенних і збільшення антиатерогенних фракцій ліпідограми, ірисинемії, покращання геометрії лівого шлуночка. Порівняльний аналіз вказує на те, що призначення комбінації інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту та антагоністів кальцію у хворих на АГ й ожиріння є обгрунтованим. Перевагу слід надавати застосуванню раміприлу та лерканідипіну за рахунок більш позитивного впливу на показники вуглеводного, ліпідного та адипокінового обмінів. Висновки: у лікуванні хворих на АГ й ожиріння, у разі неефективності монотерапії інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, перевагу слід надавати призначенню комбінації інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту й антагоністів кальцію. Застосування раміприлу та лерканідипіну більш доцільне у хворих з коморбідністю АГ й ожиріння за рахунок кращого впливу на стан гуморальних та метаболічних показників.

  Повний текст PDF - 432.08 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"