Поліуретани, що біодеградують, становлять значний інтерес для розробників композиційних матеріалів з метою біомедичного застосування. Однією з характеристик цих полімерів є здатність бути носіями ліків та інших біологічно активних сполук, що виявляють терапевтичний ефект в організмі за рахунок спрямованого та/або тривалого доставлення у процесі контрольованого вивільнення з носія. Розглянуто поліуретанові композити як носії низки ліків. Показано взаємозв'язок між структурою цих композитів та їх здатністю до деградації in vitro й in vivo, а також вплив фізико-хімічних властивостей поліуретанового носія на кінетику вивільнення іммобілізованих ліків. Характер вивільнення ліків (цефазоліну, налтрексону, піроксикаму) із композитів на основі зшитих поліуретанів (синтезованих з лапролів із Мм 1500 - 2000 Да і толуєлендіізоціанатів) був подібним (приблизно 10 днів in vitro та 3 - 5 днів in vivo). На противагу цьому композити з діоксидином на основі лінійного поліуретану (синтезованого з оліготетраметиленгліколю з Мм 1000 Да, дифеніл-4,4'-діізоціанату та 1,4-бутандіолу) зберігали антимікробну активність щонайменше 30 днів. Їх міцнісні характеристики значно вищі, ніж у систем на основі зшитих поліуретанів.