Український аграрний сектор має величезний структурно-ресурсний потенціал, який разом з належною державною підтримкою галузі здатний пришвидшити процес розвитку національної економіки та її ефективної інтеграції з аграрними правилами ЄС і світовою економікою в цілому. Водночас, реформи, передбачені чинними стратегічними документами вищого рівня, зокрема Стратегією сталого розвитку "Україна - 2020" та коаліційнійною угодою, повинні бути не тільки всебічно враховані в Єдиній комплексній стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015 - 2020 рр. (ініційованій Міністерством аграрної політики та продовольства України), а й базуватися на кращій світовій практиці інструментально-методичного забезпечення державної аграрної політики, зокрема антикризовій. І все це на фоні "проштовхування" громадсько-політичними діячами, аграрними лобістами хибної думки про нібито намічене стрімке зниження актуальності державних програм підтримки аграрного сектора. Саме тому в статті здійснено спробу систематизувати роль та метаморфози базових інструментів державної аграрної політики на прикладі розвинених країн, починаючи з першої промислової революції. У результаті з'ясовано, що державна аграрна політика розвивається поступово, етапологізовано, на основі нових циклічно-спіральних напрямів, що добудовуються на вже сформованому фундаментальному базисі у відповідності до поточних потреб національної та світової економіки. При цьому стверджується тренд на формування комплексної системи підтримки сільського господарства як ядра аграрного сектора і одного з головних пріоритетів соціально-економічної політики з ускладненням структури взаємопоповнюючих інструментів сприяння та регулювання агропродовольчої сфери.

  Повний текст PDF - 664.78 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації