Розглянуто граматику архітектурного простору в іконі (зображення тривимірного простору у двовимірному) та граматику архітектури деконструктивізму (зображення n-вимірного простору у тривимірному), де за спільну основу взято закономірність морфогенезу: зображення у меншому m-вимірному просторі, більшого n-вимірного простору. Розкрито граматику базової перцептивної перспективи в іконі. Перцептивна перспектива підпорядкована суб'єктивному чиннику (надає змогу вільно застосовувати знання про об'єкт) так як і в деконструктивізмі, де механічний монтаж частин породжений естетикою та семантикою суб'єктивізму. Викривленість архітектурного простору в іконі зумовлена психологією сприйняття плановості людиною, а саме, ближні простори людина бачить за законами зворотної перспективи (від'ємна кривина). Середній план є сферичним, так звана опукла перспектива, а задній план - лінійна перспектива (додатна кривина). Максимальна художня виразність, на яку працює граматика побудови простору в деконструктивізмі породжує гру змістами: намагання знайти амбівалентність, визнання конкурентних інтерпретацій, тим часом як граматика архітектурного простору в іконі втілює духовний досвід у пізнанні метафізичного світу. Визначено, що однаковими методами побудови архітектурного простору ікони та архітектури деконструктивізму є: розсіяна, децентралізована перспектива зображення, звідси фрагментарність і розкриття неглибоких просторів; подача форми з різних поглядів; прийняття геометричних протиріч (ікона) і нереальність форм (деконструктивізм); прийняття джакстапозиції, суперпозиції і дисперсного багатошарового простору; прийняття недомовленості (можливість сприйняття форми і в аксонометрії, і в зворотній або лінійній перспективі). Виявлено подібність мети побудови простору в іконі, як і в деконструктивізмі - розкрити приховані змісти, сутності, досягнути якості метафізичності форм. Відмінність у трактуванні реальності: архітектурні форми в іконі виражають онтологію реальності (втілення синтезу чуттєвого досвіду фізіологічного простору людини та духовного досвіду у спогляданні-пізнанні), водночас архітектура деконструктивізму це експеримент з реальністю (викривлення), механістична естетика насильної руйнації, порушеної досконалості, спричинена підвищенною чуттєвістю до проблем у відношенні "людина - сучасний цивілізаційний світ". Ікона акцентує увагу на метаморфології (всебічне розкриття чуттєвого та духовного досвіду сприйняття існуючої реальності, складний синтаксис форм і простору), а деконструктивізм - на новому морфогенезі та концепції рівнозначності форми і простору.Розглянуто граматику архітектурного простору в іконі (зображення тривимірного простору у двовимірному) та граматику архітектури деконструктивізму (зображення n-вимірного простору у тривимірному), де за спільну основу взято закономірність морфогенезу: зображення у меншому m-вимірному просторі, більшого n-вимірного простору. Розкрито граматику базової перцептивної перспективи в іконі. Перцептивна перспектива підпорядкована суб'єктивному чиннику (надає змогу вільно застосовувати знання про об'єкт) так як і в деконструктивізмі, де механічний монтаж частин породжений естетикою та семантикою суб'єктивізму. Викривленість архітектурного простору в іконі зумовлена психологією сприйняття плановості людиною, а саме, ближні простори людина бачить за законами зворотної перспективи (від'ємна кривина). Середній план є сферичним, так звана опукла перспектива, а задній план - лінійна перспектива (додатна кривина). Максимальна художня виразність, на яку працює граматика побудови простору в деконструктивізмі породжує гру змістами: намагання знайти амбівалентність, визнання конкурентних інтерпретацій, тим часом як граматика архітектурного простору в іконі втілює духовний досвід у пізнанні метафізичного світу. Визначено, що однаковими методами побудови архітектурного простору ікони та архітектури деконструктивізму є: розсіяна, децентралізована перспектива зображення, звідси фрагментарність і розкриття неглибоких просторів; подача форми з різних поглядів; прийняття геометричних протиріч (ікона) і нереальність форм (деконструктивізм); прийняття джакстапозиції, суперпозиції і дисперсного багатошарового простору; прийняття недомовленості (можливість сприйняття форми і в аксонометрії, і в зворотній або лінійній перспективі). Виявлено подібність мети побудови простору в іконі, як і в деконструктивізмі - розкрити приховані змісти, сутності, досягнути якості метафізичності форм. Відмінність у трактуванні реальності: архітектурні форми в іконі виражають онтологію реальності (втілення синтезу чуттєвого досвіду фізіологічного простору людини та духовного досвіду у спогляданні-пізнанні), водночас архітектура деконструктивізму це експеримент з реальністю (викривлення), механістична естетика насильної руйнації, порушеної досконалості, спричинена підвищенною чуттєвістю до проблем у відношенні "людина - сучасний цивілізаційний світ". Ікона акцентує увагу на метаморфології (всебічне розкриття чуттєвого та духовного досвіду сприйняття існуючої реальності, складний синтаксис форм і простору), а деконструктивізм - на новому морфогенезі та концепції рівнозначності форми і простору.

  Повний текст PDF - 963.466 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"