Актуальність проблеми клініко-інструментальної діагностики та вибору тактики лікування вертеброгенної шийної мієлопатії (ВШМ) пов'язана з поширеністю дегенеративно-дистрофічної патології шийного відділу хребта, складним патогенезом ВШМ та нагальною потребою у вдосконаленні діагностичних заходів і підвищенні ефективності лікування. Мета роботи - оцінка інформативності окремих складових і в цілому сучасного комплексу клініко-нейрофізіологічних (НФ) методів діагностики ВШМ. Обстежено 163 хворих з ВШМ віком <$E51,92~symbol С~11,83> роки; з них чоловіків - 56,44 % (n = 92), жінок 43,56 % (n = 71). Застосовано методи діагностики: клініко-неврологічне обстеження, МРТ, СКТ; НФ методи, а саме: реєстрацію шкірно-м'язового рефлексу (ШМР), моторні викликані потенціали (МВП), соматосенсорні викликані потенціали (ССВП). Під час зіставлення оцінки тяжкості стану пацієнтів за шкалою JOA та основними НФ показниками виявлено: сильну зворотну залежність часу центрального моторного проведення для м'язів верхніх кінцівок (r = - 0,72; <$Eroman p~<<~0,001>) і помірну - для м'язів нижніх кінцівок (r = -0,42, <$Eroman p~<<~0,001>), пряму залежність оцінки за JOA та амплітуди кіркового моторного викликаного потенціалу для м'язів нижніх кінцівок (r = 0,89; <$Eroman p~<<~0,001>), помірну - для м'язів верхніх кінцівок (r = 0,41; <$Eroman p~<<~0,001>). Висновки: виявлені клініко-НФ закономірності надали змогу визначити типові параметри показників МВП, ССВП, ШМР щодо певної градації тяжкості неврологічних порушень за шкалою JOA у пацієнтів із ВШМ.