Впродовж останніх 30-ти років у лікуванні більшості аденом гіпофіза, що продукують пролактин, методом вибору є консервативне лікування агоністами дофаміну. Проте, застосування препаратів вказаної групи у випадках із велетенськими пролактиномами (ВП) має клінічну ефективність не більш, ніж у 70 % випадків і супроводжується рядом ускладнень і ризиків. У 12-ти пацієнтів із діагностованими велетенськими пролактиномами застосовано медикаментозне лікування бромкриптином. Досліджувану групу пацієнтів склали 5 жінок та 7 чоловіків, середній вік 35 років. Термін спостереження за пацієнтами склав від 6 до 11 років. Клінічні прояви у пацієнтів, що одержували консервативне лікування з приводу ВП, були типовими: зорові розлади - 12 (100 %) пацієнтів, ознаки внутрішньочерепної гіпертензії - 7 (58,3 %), ураження окорухових нервів - 4 (33,3 %), пригнічення свідомості - 4 (33,3 %), порушення орієнтування і пам'яті - 4 (33,3 %), геміпарез - 2 (16,6 %). Розміри всіх ВП перевищували 5 см, за даними МРТ. У всіх випадках пухлини мали значне екстраселярне поширення та їм був притаманний інвазивний ріст в оточуючі анатомічні структури: кавернозні синуси, медіобазальну скроневу ділянку, антеселярно, в III шлуночок, в клиноподібну пазуху, схил, задню черепну ямку. Рівень ПРЛ в сироватці крові, в середньому, склав 2177,5 нг/мл (280 - 10 200). Всі пацієнти одержували Бромкриптин за схемою. В дослідженій групі не спостережено випадків непереносимості препарату. У всіх пацієнтів в короткий термін після початку лікування мав місце позитивний клінічний ефект: зниження рівню ПРЛ, зменшення розмірів пухлини за даними МРТ, регрес неврологічного дефіциту. Серед ранніх ускладнень терапії Бромкриптином відмічено: крововилив в аденому, який не потребував хірургічного лікування; гостру назальну лікворею, що потребувала хірургічної пластики; тимчасовий нецукровий діабет у 2-х пацієнтів. Під час оцінки стану пацієнтів через 12 міс спостережено суттєві негативні ефекти проведеного лікування: поглиблення гіпопітуїтарного синдрому у 8 (67 %), що потребував замісної терапії, та поява малих епілептичних нападів у 3 (25 %) хворих, які потребували призначення протисудомної терапії. Крім того, у більшості пацієнтів відмічено наростання астеноневротичного синдрому, що характеризувався підвищеною втомлюваністю, зниженням пам'яті, загальмованістю. 10 хворих постійно приймають замісну гормональну терапію через виражений гіпопітуїтарний синдром. Висновки: незважаючи на ефективність та позитивний клінічний ефект агоністів допаміну у лікуванні пролактином, функціональні результати у випадках з ВП не можна вважати задовільними через ускладнення та погіршення якості життя у пацієнтів після такого лікування. Лікування ВП потребує гнучких підходів до застосування різних лікувальних моделей та їх комбінацій.

  Повний текст PDF - 239.446 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"