Розглянуто античну філософію у контексті дискурсу комічного. Доведено, що обгрунтування категоріального статусу останнього в античній естетиці стає можливим лише в логіці космоцентризму. Як бачимо, тема сміху була імпліцитно присутня у філософській думці Античності. Вона не знайшла систематичних розробок, проте привертала увагу багатьох мислителів. А висновок Аристотеля про те, що з усіх живих істот сміх властивий тільки людині, задає його як ост-фундаментальну антропологічну проблему філософського знання. Для експлікації проблематики сміху в тематичному горизонті античної філософії важливим є розуміння останньої саме як естетики, як влучно було сформульовано відомим російським антикознавцем О. Лосєвим. Філософська думка Античності, навіть на висоті філософських систем її класиків, все одно залишається інваріантом космоцентризму. Тобто є міркуванням над єдністю світу, що не втратив своїх чуттєвих характеристик, а тому експлікується в таких естетичних категоріях як гармонія, трагічне і комічне. Саме тому антична естетика містить не лише філософські міркування над природою сміху, але і репрезентує його в різноманітних культурних практиках. Здатність людини сміятися для античної естетики є властивістю мікрокосмосу, ентелехією та енергією наслідування ритмам, архе Всесвіту.

  Повний текст PDF - 312.742 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"