Проаналізовано розвиток ідеї соціальної нерівності в античній та середньовічній соціально-філософській думці. В історії античної філософської думки проблема соціальної нерівності обговорюється у контексті проблеми природи і закону як начал, що протистоять одне одному. Поняття "природа" одержує виразне егалітарне звучання: пріоритет у всіх найважливіших суспільних справах віддається найкращим як наймудрішим та найдоброчеснішим від народження. Якщо у Платона полісне життя підкорено суворому ієрархічному принципу управління за допомогою заходів державного регулювання та регламентації, то Аристотель висуває положення про те, що нерівність між людьми є не абсолютною, а відносною за принципом "рівне для рівних та нерівне для нерівних". У філософії стоїків проголошується рівна гідність індивідів, однак підіймається питання про моральну вищість мудреців, які наслідують закони природи (розуму). Філософія Середньовіччя, звертаючись до багатоманітності людської природи як основи нерівності, обгрунтовує передвизначеність місця людини у системі суспільного цілого та гріховність намагань його зміни поряд із проголошенням рівності як релігійної норми, що визначає дотичність людей до Бога.

  Повний текст PDF - 155.745 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"