Розглянуто українську традицію філософування про Бога, людину і релігію як самобутній національний прояв філософії релігії в історії української філософської, релігійно-філософської та філософсько-богословської думки. Проаналізовано її історичний зміст як поєднання універсальних форм існування філософії релігії зі специфікою "національного" у ній, зумовленого характерними рисами української світоглядно-філософської ментальності. З огляду на вищерозглянуте, цілком обгрунтованим буде висновок, що українська традиція філософії релігії - філософування про Бога, людину і релігію виступає як історична еволюція такого осмислення релігійно-богословської проблематики в українській релігійно-філософській та філософській думці, у якому універсальне - загальне для світового історико-філософського процесу поєднується з "національним" і самобутнім, особливим. Відтак ця еволюція необхідно охоплює плюралізм методів, стилів, типів філософського мислення, парадигмальних та концептуальних підходів, а також плюралізм конфесійної зорієнтованості, що притаманне для української філософії в осмисленні релігійно-богословської проблематики. Однією з найбільш самобутніх особливостей української традиції філософування про Бога, людину і релігію є осмислення у вітчизняній релігійно-філософській та філософській думці релігійно-богословської проблематики передусім у її антропологічно-етичному контексті. Таке домінування в історії вітчизняної філософії релігії антропологічної та морально-етичної проблематики, стійкий інтерес до людської особистості, до її глибокої релігійної духовності та високої моралі, у чому відчувається помітний вплив яскраво вираженої екзистенційної зорієнтованості української світоглядно-філософської ментальності, таких її складових, як українство і християнство, поєднання християнського теоцентризму й антропоцентризму тощо, - загальна прикметна риса української традиції філософування. Нею зумовлене гуманістичне підірунтя філософських й релігійно-філософських поглядів багатьох вітчизняних мислителів ще з доби Київської Русі. Звідси і особлива "людиномірність" філософії релігії в українській філософській традиції. Такими найбільш яскравими, хрестоматійними прикладами домінування антропологічних аспектів в українській традиції філософування про Бога, людину і релігію стали: "філософія людини" ("внутрішньої, істинної людини", "людини серця") Г. Сковороди в українській релігійній філософії (філософсько-богословській думці); кордоцентризм "філософії серця" П. Юркевича в академічній філософській теології; "філософія мови" О. Потебні та позитивізм І. Франка у філософському релігієзнавстві тощо. Власне така особлива "людиномірність" філософії релігії в українській філософській традиції, її екзистенційна зорієнтованість, кордоцентричний характер, передусім у релігійно-філософському, філософсько-богословському контексті, надає підстави для цілком правомірної інтерпретації української традиції філософії релігії саме як традиції філософування про Бога, людину і релігію, а не лише про Бога і релігію.

  Повний текст PDF - 180.845 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"