Досліджено проблему синкретизму як художнього принципу. Теоретично обгрунтовано, що синкретизм є іманентною властивістю літератури, однією із її сутнісних характеристик і зберігається в тій чи іншій формі, в тому чи іншому співвідношенні на всіх стадіях розвитку словесно-образного мистецтва. Розглянуто синкретизм як єдність, цілісність, органічне співіснування явищ формального, функційного, семантичного рівнів, кожен із яких співвідносний із виокремленням різнорідних компонентів художнього твору. У літературі ця єдність пронизує й об'єднує собою всі сфери художньої мови і стилю, структури словесної образності, родів і жанрів, авторства, мотиву, сюжету. Цей загальний принцип у прозі виявляє себе і на рівні родів та жанрів, і у площині поетичної мови та стилю, також у структурі художньої образності, нарації тощо. Синкретизм справді той органічний хаос, історичне лоно, із якого виникли сучасна свідомість і мистецтво; його можна зіставити із психічним позасвідомим, із міфологією, із пам'яттю культури, з архетипними структурами, які по-новому мистецьки відтворені в художньому тексті. І пізніше - в часи свого становлення - кожна література переживає стан, типологічно споріднений із синкретизмом. Аналіз творчості Григорія Косинки дозволив виокремити жанрово-стильову синкретичність у модерністській українській прозі. продемонстровано також три форми висловлювання: пісні, мовлення і нарацію, у яких виявляє себе суб'єктний синкретизм (цілісність автора-героя-читача).

  Повний текст PDF - 1.2 Mb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"