Серед численних робіт про діалог переважають лінгвістичні, історико-філософські, психологічні, культурологічні, соціологічні, комунікативні, антропологічні, мистецтвознавчі дослідження. Діалог як засіб навчання, як освітній і виховний метод, історичні форми його розвитку розглядаються рідко. Філософське розуміння діалогу як самосвідомості і способу розвитку здатності мислення від одиничного до загального в єдності логіки і чуттєвості надає підставу застосувати його в онтогенезі розвитку творчих здібностей особистості. Розбіжність і боротьба думок, заперечення, суперечність, дискусія, диспут, полеміка, суперечка допомагають виробленню філософського і наукового знання, ведуть до усвідомлення проблеми, розробки та реалізації рішень. Міркування приймає діалогічну форму, в якій різні значення, відносини і позиції інтегруються. Філософський діалог займає особливе місце в історичному становленні навчального діалогу, тому що завдяки філософії людина усвідомлює свої розумові процеси і вчиться керувати своєю думкою в процесі пізнання особистого та соціального життя. Виникнення іронії в протиставленні прямого і переносного смислів висловлювань, промов співрозмовників у формі питань і відповідей у становленні сократівського і платонівського діалогу зумовили перехід від повсякденного мислення до наукового. Платонівський діалог як окремий жанр тісно пов'язаний з пантомімою, епосом, лірикою, драмою, ліричною і драматичної прозою. Його художні прийоми можуть зачіпати почуття, пробуджувати політ уяви і драматизувати переживання в процесі навчання та формування творчої здатності досягати розуміння і вирішувати проблему за допомогою діалогу.

  Повний текст PDF - 455.686 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"