Мета роботи - визначити характер макроскопічних змін верхнього відділу травного каналу у хворих на хронічний гастрит (ХГ), які одержували селективні нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) з приводу остеоартрозу (ОА). Проведено обстеження 507-ми пацієнтів (310 жінок та 197 чоловіків) віком від 40-ка до 65-ти (середній вік - (52,5 +- 4,32) року), яких було розподілено на 2 клінічні групи: I групу склали 357 хворих на ОА у поєднанні з ХГ, II групу - 150 пацієнтів з ХГ без патології суглобів. Серед обстежених неатрофічний гастрит (НАГ) мав місце у 117-ти та 51-го хворого з I та II групи відповідно; атрофічний гастрит (АГ) - у 240-ка та у 99-ти пацієнтів з I та II групи відповідно. Усі хворі I групи для суглобового синдрому одержували селективні НПЗП: мелоксикам у дозі 15 мг/добу або німесулід у дозі - 200 мг/добу. Тривалість НПЗП-терапії складала від 1 тиж до декількох років. Усім хворим виконувалась езофагогастродуоденоскопія, підставою для проведення якої були абдомінальний біль, диспепсичні розлади й онкопошук. Прийом селективних НПЗП мелоксикаму та німесуліду у стандартному режимі з приводу ОА у хворих на ХГ викликає низку функціональних і структурних змін з боку верхнього відділу травного каналу, характер і виразність яких залежала від морфологічного типу гастриту. Ерозивний езофагіт ступеня A та B у хворих з НАГ в поєднанні з ОА був зафіксований у 3,4 разу (<$Echi sup 2 ~=~1,28>; p = 0,004), а у пацієнтів з АГ в поєднанні з ОА - у 4,4 разу (<$Echi sup 2 ~=~1,28>; p = 0,014) частіше, ніж за НАГ та АГ без супутньої патології відповідно. Встановлено, що у I групі ерозії у кардіальному відділі шлунка спостерігалися лише у разі АГ, а у тілі шлунка у разі АГ зафіксовано у 2,0 разу (<$Echi sup 2 ~=~2,12>; p = 0,002) частіше, ніж у разі НАГ. У хворих на ОА розвиток поодиноких ерозій не залежав від морфологічного типу гастриту, проте множинні ерозії у 1,9 разу (<$Echi sup 2 ~=~2,01>; p = 0,001) часістіше спостерігались за АГ, ніж у разі НАГ. Прийом НПЗП у хворих з ОА сприяв розвитку низки функціональних розладів: за ХГ у поєднанні з ОА шлунково-стравохідний рефлюкс було зафіксовано у 1,9 разу частіше (<$Echi sup 2 ~=~15,67>; p = 0,017), дуоденогастральний рефлюкс - у 1,7 разу частіше (<$Echi sup 2 ~=~18,41>; p = 0,011), ніж за ХГ без супутньої патології. Висновки: прийом селективних НПЗП з приводу ОА у хворих на АГ викликає розвиток більш тяжких структурних та функціональних розладів, ніж у пацієнтів на НАГ. Розвиток поодиноких ерозій не залежав від морфологічної форми ХГ, проте множинні ерозії спостерігались у 2,0 разу частіше за АГ, ніж у разі НАГ (<$Echi sup 2 ~=~2,12>; p = 0,002). У разі ХГ у поєднанні з ОА шлунково-стравохідний рефлюкс спостерігався у 1,9 разу частіше (<$Echi sup 2 ~= 15,67>; p = 0,017), а дуоденогастральний рефлюкс - 1,7 разу частіше (<$Echi sup 2 ~=~18,41>; p = 0,011), ніж за ХГ без супутньої патології.

  Повний текст PDF - 807.056 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"