Мета роботи - дослідити особливості розвитку втоми і депресії як побічної дії інтерферонотерапії у хворих на розсіяний склероз (PC). Обстежено 30 хворих із симтомами депресії та/або втоми, які виникли на тлі інтерреронотерапії ремітивного PC. Вираженість симптому втоми оцінювали за шкалою тяжкості втоми (FSS), наявність вираженість депресії визначали за допомогою шкали депресії Бека. Вираженість симптому втоми за шкалою FSS у разі терміну використання інтерферону-beta (ІНФ-beta) до 24-х міс у середньому дорівнювала (4,30 +- 0,23) бала, понад 24 міс - (5,70 +- 0,77) бала (p = 0,018). Поєднання втоми і депресії спостерігали у 63,3 % хворих. За наявності втоми легкого ступеня середня оцінка за шкалою депресії становила (11,7 +- 1,7) бала, середнього ступеня - (14,2 +- 2,3) бала, тяжкого - (18,0 +- 1,7) бала (p = 0,034). Ознаки депресії виявлено у 81,8 % жінок і 52,6 % чоловіків, але суттєвої різниці між особами різних статей не зафіксовано (p >> 0,05). Вияви депресії відзначено в усіх випадках застосування високих доз ІНФ-beta, вони також корелювали з оцінкою за шкалою EDSS (p << 0,01). Висновки: виявлено часте поєднання втоми і депресії як побічної дії ІФН-beta, а також пряму залежність між рівнем депресивних порушень і ступенем тяжкості втоми на тлі інтерферонотерапії ремітивного PC. Тривалість імуномодулювальної терапії понад 2 роки посилює симптом втоми, але суттєво не впливає на тяжкість депресії. Вираженість депресії корелює зі ступенем інвалідизації хворих на PC. Відзначено тенденцію до частішого розвитку депресії у жінок і на тлі застосування високих доз ІНФ-beta.