Наявність психічних розладів людини має значний вплив на процес надання медичної допомоги при отриманні ушкоджень опорно-рухового апарату. Від особливостей організації оптимального комплексу лікувальних заходів при переломах кісток таза у психічних хворих залежать збереження життя пацієнта та його подальші функціональні спроможності. Мета роботи - визначити особливості етапного лікування хворих із переломами таза, які мають психічні порушення, із розробкою рекомендацій із профілактики ускладнень. Використані дані 22 хворих віком від 18 до 79 років. У 18 хворих (82 %) ушкодження таза було елементом політравми. Розлади психічного стану виявлені у 13,6 % хворих, у яких діагностовано перелом кісток таза типу С (за класифікацією АО). Переважною причиною травми були дорожньо-транспортні пригоди (59 %), кататравма (27 %). Стабілізація відламків апаратом зовнішньої фіксації як елемент протишокової терапії виконана у 36 % випадків. Дані загального аналізу крові в першу годину не є інформативними й потребують динамічного спостереження. Особливістю перебігу травматичної хвороби у хворих із психічними розладами були швидка нормалізація показників гомеостазу та циклічне підвищення рівня глюкози крові. Групу хворих із переломами типу А лікували консервативним методом. Виконання ортопедичної укладки з адекватним знеболюванням дозволяло нормалізувати стан пацієнта й після індивідуальної інфузійної терапії та контролю гемодинаміки з відповідними рекомендаціями подальшого режиму лікування виписати хворого в амбулаторні умови на 4-ту - 7-му добу. Ускладнень не спостерігалось. Ускладнення лікувального періоду, що спостерігалися в групах хворих із переломами типу В та С, розподіляли на 3 групи: пов'язані зі складністю травми, наявністю супутніх патологічних станів та залежні від поведінки пацієнта (дотримання призначеного режиму). Ведення пацієнтів із супутнім психічним захворюванням мало виражені особливості. Базовою методикою купірування загострення було призначення седативних препаратів, що заважало повноцінному виконанню оптимального функціонального режиму лікування. Ця тактика значно підвищувала ризик розвитку гіпостатичних ускладнень (пролежні, пневмонія, тромбози). Відмова від седації містила ризики, обумовлені неадекватною поведінкою хворих. При психічному збудженні пацієнти порушували стерильність ран, самостійно видаляли катетери, розхитували пристрої зовнішньої фіксації. Раннє приєднання інфікованих ускладнень не дозволяло в оптимальні терміни виконати стабільну фіксацію фрагментів перелому внутрішніми конструкціями. Тимчасова механічна фіксація хворого чи створення індивідуального посту підвищувала ризик травматизації пацієнта та медичного персоналу. Висновки: післятравматичне загострення психічного захворювання вимагає проведення додаткових заходів седації у хворих для профілактики повторних суїцидальних спроб, захисту зовнішніх конструкцій, забезпечення введення необхідних медикаментів, постійного контролю за виконанням режиму реабілітації.

  Повний текст PDF - 277.974 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"